Група збирається близько 10 ранку в Сімферополі на залізничному вокзалі , там розподіляються продукти, відбувається інструктаж та знайомство з інструктором. Перевезення до місця старту (селище Алсу під Севастополем) здійснюється на мікроавтобусі (1 година) або на рейсових електричках і автобусах (3 години) за вибором групи.

В Алсу розташовано не лише один із входів у каньйон Чорної річки, а й залишки підземного військового стратегічного командного пункту (об’єкт №221). Безкінечні тунелі заглиблюються в монолітну скелю. Озброївшись ліхтариками, ми досліджуємо одну з центральних вулиць цього підземного міста.

Після цього перейдемо до дослідження самого каньйону Чорної річки. Залежно від погоди та рівня води, йтимемо правим або лівим берегом, нижньою (уздовж води) чи верхньою стежкою. У перший день походу не слід "перевантажуватися", тому незабаром зупинимося на ночівлю на одній із турстоянок.

Починається найскладніша ділянка шляху. Стежка то здіймається над рікою, то спускається до самої води, де на вузькій смузі вирують справжні джунглі. Кілька разів доведеться переходити річку по пояс або йти, притулившись до скель. Рельєф такий пересічений, що швидкість нашого пересування навряд чи перевищить 1 км/год. Але ось ущелина розширюється, течія річки заспокоюється – ми виходимо з Чорнореченського каньйону.

Перед нами розкинулася широка байдарська долина, значну частину якої займає величезне водосховище з мисом посередині. У нас знову є вибір обійти водосховище пішки чи... Ні, не перепливти його верхи на рюкзаках, а скористатися автобусом, щоб перебратися ближче до Скельської печери.

Це обладнана печера (з освітленням, сходами та екскурсоводом) з надзвичайно красивим підземним озером. На жаль, не можу гарантувати, що ми туди потрапимо, адже графік роботи печери має вкрай непередбачуваний характер.

Ось що буде напевно, то ночівля. Сьогодні ми розташуємося недалеко від наступного «нашого» каньйону – Узунджі.

Піднявшись каньйоном Узунджа (води тут менше, ніж у Чорноріченському, зате набір висоти більший) ми опинимося у величезному лісовому масиві. Ці тінисті букові ліси є заповідними вже кілька століть. Ми проходитимемо кілька лісничих кордонів, заснованих ще за Катерини 2. Біля одного з них - Чайного будиночка (чудове місце зі старим занедбаним фруктовим садом і напівдикими поросятами) є невелика печера, де під час війни розташовувався штаб партизанського руху.

Ближче до вечора ми вийдемо на Барську поляну. Це турстоянка з чудовим панорамним видом на долину річки Бельбек, головне пасмо Кримських гір і масив Бойка, відділений від неї Великим каньйоном. Краса...

Як додатковий бонус виступає печера Данильча-Коба, куди ми ходитимемо по воду для вечері та сніданку.

Погрівшись у променях ранкового сонця ми розпочнемо спуск з Барської поляни в долину річки Кокозки. Ходитимемо виключно пішки по скелястих місцях (від гори Орлиний заліт до скелі Орлиний зліт). Внизу один із притоків Кокозки – Сари-Узень, порадує нас цілим комплексом водних атракцій. Спочатку – Юсупівське озеро з мальовничою напівкруглою стіною. Вода з нього наповнює широку мережу перлинних каскадів і в кінці обривається вниз водоспадом Срібні струмені, під яким є невеличка сквозна печера.

Ще трохи лісу й починається головне – Великий каньйон Криму. Ми пройдемося його дном до Ванни Молодості, а далі, залежно від настрою та погоди, продовжимо шлях дном або піднімемось на облямівку каньйону (всього 300 метрів висоти). Шлях дном – це справжній лабіринт перешкод із переправами, ходінням по бревнах та іншими радощами життя у вузькому ущелині (місцями до 2 метрів завширшки).

Верхня стежка більш актуальна для весни або дощової погоди, коли дном тече бурхлива річка. Обираючи її, ми отримуємо чудовий вид на каньйон зверху та значно простішу дорогу (хоч і з набором висоти).

У будь-якому разі ночуватимемо вже за Великим каньоном, на стоянці Баш-Дере.

Ми прощаємося зі скелями та низинами. Сьогодні зранку розпочнеться тривалий підйом на плато Ай-Петрі. Підйом зовсім не складний, але доволі нудний. У таких місцях добре допомагає плеєр у вухах або навпаки – почати спілкуватися, влаштувати на ходу гру в "Данетки" чи іншу розважанку, щоб метушняк у голові не заважав ногам іти.

Закінчується ліс, закінчується підйом – ми на Лисій горі, північному форпості плато Ай-Петрі. Звідси рукою подати до білосніжних космічних яєць гори Бедене-Кир (це радарна установка, а не обсерваторія, як думають багато хто).

Тепер перед нами відкривається широке поле можливостей. Можна з шаленою швидкістю попрямувати до зубців Ай-Петрі (там люди, чайхана, татарський плов та інші спокуси). А можна обійти людні місця (бо плато широке) і податися на захід до Ат-Башу, чи на схід до партизанського прихистка Кош. Достопримечательностей і приголомшливих краєвидів (скелі, море, білі пароплави, вогні Ялти) тут вистачить усім.

Спуском ми підемо Таракташською стежкою. Розщелиною, схожою на стародавню фортечну стіну, вона веде пахучим південним сосновим лісом до найвищого водоспаду Криму – Учан-Су. Звідси недалеко до Ялти – головного курорту Криму. Є другий варіант спуску з Ай-Петрі – канатною дорогою. Він стане у пригоді на випадок поганої погоди.

У Ялті ми опинимося не раніше 16:00. Щоб дістатися до Сімферополя знадобиться ще 2 години. Тобто ви будете там о 18:00.