Деякі туристи вважають, що інструктор - це суміш армійського сержанта з тягловим конем. Для такого, мовляв, немає нічого солодшого, ніж кричати "Підіємо!!!" та тягнути 100-тонний рюкзак. Адже він тільки цим і займається! Турист дивиться на такого інструктора, і не вірить, що йому може бути важко, холодно або спекотно (потрібне підкреслити).
Що ж, може, десь такі й водяться. А на нашій благодатній землі, набагато частіше зустрічається інша порода інструкторів з туризму. Це не "монстри", а прості люди.
Як усі люди, вони люблять смачно поїсти, і як наслідок уміють готувати не тільки перловку. Вони люблять поговорити з туристами біля багаття, можливо саме тому їхній ранковий сон особливо міцний. Їм нічого не шкода заради улюбленої справи і тому, всі свої гроші вони просто вкладають у нове спорядження, від чого рюкзак стає все важчим і важчим. Від цього болять плечі та голова (вона постійно думає, що б таке викинути з рюкзака). І тоді інструктор рішуче відмовляється від таких життєво необхідних у поході речей як телевізор, швидкісний інтернет та гарячий душ. Чого тільки не зробиш заради тихої радості вантажоперенесення на великі дистанції. У добрій компанії, зрозуміло.
Навіщо я це пишу?
Сьогодні День Варення у Андрія Гіпіча - інструктора та людини :)
Вітаємо!
Я.К. 17 березня 2009 року.