Цей звіт про тур: Полонина Боржава
Враження від походу "Полонина Боржава" у серпні 2010 року.
Як би розповісти вам про свої враження так, щоб ви самі відчули хоч маленьку частку того, що я відчувала. Але й цього буде мало – це треба пережити, відчути самим. Вдихнути це чисте повітря, побачити казковий світанок, ковтнути солодку воду з струмка. Це все здавалося мені поверненням додому…
Але ось до першого дня походу я навіть не здогадувалася, куди я потрапила. Я навіть уявити не могла, що буде так важко. Що рюкзак мій здаватиметься втричі важче, а ноги майже відмовлятимуться йти далі.
Загалом перший день мені здавалося, що я потрапила в пекло. Незважаючи на це, у мене ще залишилися сили посидіти ввечері біля вогнища, помилуватися зоряним небом і послухати казки.
Світанок у горах – це особливий час. Воно має своє диво. Вже не так холодно, як увечері, стих вітер, над горою встає сонечко, освітлюючи вершини. А внизу ще панує напівтемрява: клубиться туман, сіріють похмурі, ще сонні ліси.
На небі ні хмаринки, тільки самотні птахи порушують його бездонну блакитність. Ще хвилинку – і сонце вже освітлює все довкола. Оживають і наші намети. Поснідавши, ми вирушаємо в дорогу. Починається вчорашній день, подумала я, дивлячись на стежку, що йде вгору. Але все виявилося не так сумно – йти було набагато легше за вчорашній.
Коли ми йшли з гори Великий Верх на Стій, я раптом зрозуміла, що мої ноги почали жити окремим життям; здавалося, вони не зупиняться навіть якщо треба буде. Так я йшла, вже не було тяжко, не було втоми. Я просто йшла і йшла, все нагору й нагору… Ой, а вже вершина? =)
Про вершини гір скажу окремо. Стоїш там, дивишся вниз – селища здаються іграшково маленькими, а люди просто крапками на картині природи. І тут ти розумієш, як далеко. Далеко від свого повсякденного життя, від турбот та проблем, непотрібних думок. Тут є тільки ти, гори та хмари. До речі, хмари, вони так близько, що можна розглянути, як із кількох хмар формується нова, як танцює напівпрозора серпанок із вітром. Придивляєшся, і спостерігаєш як пливе під великими хмарами тоненький шар хмарки, що відокремився.
Що я ще можу сказати… Скажу вам, сходіть у гори, обов'язково! Сходіть не лише тому, що там чарівно гарно. Гори змінюють людину, роблять її добрішою і світлішою. Там відкриваєш нового, найкращого себе!
Анна Задорожнюк, Одеса.