Доторкнутися до історії

Звіт про актин тур «Бахчисарай-Ялта» 14-19 червня.
Після зустрічі на вокзалі та розподілу продуктів ми дружною зграйкою, на чолі з інструктором – Анною (дуже тендітною та витонченою дівчиною) попрямували до Бахчисараю. Слухаючи екскурсовода і включаючи по максимуму уяву, пройшлися Ганським палацом, зафіксували в пам'яті те небагато, що донесли до нас не зворушеним наші предки. Наступним, на шляху нашого прямування був Успенський монастир і святе джерело, які своєю неповторною енергетикою підживили наші тіла та душі, завдяки чому не встигли схаменутися, як уже були на Чуфут-калі.

Опинившись у цьому печерному місті і торкнувшись історії, розумієш, що піти просто не зможеш. Зовсім не тому, що втомився, а тому, що намилуватися навколишньою природою просто неможливо. Але спуститися на ночівлю, таки, довелося.

2день. Другий день походу розпочався співом птахів, яскравим сонечком, росою і, звичайно ж, дуже смачним сніданком, у виконанні нашого інструктора. Висушивши і зібравши намети, ми вирушили у напрямку ще одного печерного міста Тепе-Кермен. Пройшовши караїмський цвинтар і плато Киз кермен, ми й опинилися біля підніжжя городища Тепе-кермен. На жаль, цього дня на нас чекали не лише приємні сюрпризи. До Качі-кальону з нами не дісталися "два бійці" нашого загону. Одна з туристок оступилася на виході з автобуса та так невдало, що "заробила" розрив зв'язок. Довелося залучати страхову компанію (на щастя всі учасники активного туру застраховані ) та швидку допомогу... Разом із потерпілою групу покинула її сестра, тож Алімову балку ми долали вже вдев'ятьох.

3день.Через Алимову балку, гору Курушлюк по урочищу Ведмідь ми спустилися в Малосадове. На ночівлю стали біля печерного монастиря Челтер-Коба. Знайомив нас із монастирем Отець Данило. І сам монастир та його настоятель ніби оповиті серпанком щирості та святості, до якої і ми змогли “доторкнутися”.

4день. Цей сонячний день ми почали з відвідування Сюреньської фортеці або точніше від того, що від неї залишилося. А залишилося, на жаль, зовсім небагато. Але навіть це «не багато» в оточенні скель та буяння зелені залишило приємні спогади та не погані кадри. Доїхавши автобусом до Соколиного ми продовжили наш шлях Юсуповською стежкою у напрямку Великого Каньйону. Розбивши табір, ми вирушили на процедури, що омолоджують!!! Купання у Ванні Молодості залишили просто незабутні враження. Та й розгладжувати, власне, більше нічого. Один раз занурюєшся – і жодної зморшки !!!!! Для мене цей день був наповнений емоціями та новими відчуттями, можливо, тому найбільше й сподобався.

5день. Вздовж Блакитного озера, через масив Бойка, ми вийшли до гирла Каньйону. Обійшовши його, ми почали сходження на Ай-Петрі. Цей підйом, мабуть, мав бути не з легких, але ми щось омолодилися. Тому й озирнутися не встигли, як уже настав час розбивати табір і ставати на нічліг.

6день.Ось і настав час нашого останнього похідного та смачного (спасибі велике нашому інструктору) сніданку. Після якого ми почали наш спуск стежкою Таракташ до водоспаду Учан-су, кінцевого пункту нашої подорожі.

P.S. Дуже сподобалася інструктор! Красу навколишньої природи описати взагалі неможливо, і те, що я вже визначилася з маршрутом на майбутній рік, гадаю, говорить саме за себе.

ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ!!!!!!!

Харченко Тетяна, селище Пісочин, Україна.