Цей похід був із розряду "правильних" - на початку всім було важко, наприкінці легко. Все ж таки похід це теж відпочинок, нехай і активний. Ми пройшли лише 52 кілометри, але ніхто не зможе дорікнути нам за неактивність. Зусилля вимірюються не кілометрами. Радість, власне, теж... А потішитися було чому. І хорошій погоді, і підкореним вершинам, і простому людському спілкуванню.
Першого ж дня нас накрило хмарою, і ми промокли до нитки. Це стало чудовою нагодою зайти в гості до спелеологів і погрітися біля їхнього шикарного каміна в банкетному залі.
Потім був найжорсткіший спуск по мокрій Тиссовій ущелині. Власне, складного нічого не було. Просто брудно було, і моторошно не хотілося в цьому бруді купатися.
А на Демерджі ми йшли під палючим сонцем. Воно так старанно нас просуджило, що цього дня ми вирішили далі не йти, а трохи відпочити.
Щоб легше йшлося, ми почали розважати один одного загадками і логічними загадками. Треба сказати, що маневр вдався – втоми ніхто й не помітив.
Ми зустрічали багато інших туристів. Віталися, знайомилися, мінялися враженнями та їжею. Точніше хотіли помінятися - навколо було безліч грибів і для повного щастя не вистачало трохи картоплі.
Похід закінчився весело - на березі моря. Весело тому, що ми дружно пройшли через селище обвішані в'язанками хмизу. Весело тому, що знайшли таки безкоштовний пляж, і зустріли там друзів. Весело, бо нарешті поїли картоплі.