З дитячим садком по Криму

Відгук про похід з дітьми Печерними містами Криму (1-6 травня 2011).

Цього року ніхто із друзів на травневі нікуди не йшов. З нашим топографічним кретинізмом самі ми йти не наважилися. Тому вперше в життя зважилися на комерційний похід. Чесно кажучи, бентежило мене це обставина дуже. Але вибір був іти сюди чи взагалі не йти. У В результаті і похід і група склалися казково вдало. Взагалі сподобалося все окрім, мабуть, вартості.
Отже, про все по порядку.

1 травня

Зустрічаємось на вокзалі у Сімферополі. Їдемо до Бахчисараю. Там я спихаю Темку Саші (інструктор OutdoorUkraine.com) т.к. Темка йти нікуди не хоче і йду з Пітерцями на екскурсію ханський палац. При тому, що я там була вдруге в житті (зазвичай через Бахчисарай бігом і повз палац) і перший раз у житті з екскурсією мені дуже сподобалося. Та й із екскурсоводом дуже пощастило.

Потім ми піднімаємось на стоянку під Чуфут-Кале. Дорогою охочі заходять до монастиря. Кидаємо там речі і Сашка сторожити їх. З Сашком швиденько вирішує залишитися Темка, а з Темкою Демка. Взагалі Саша знову залишається вихователем нашого дитячого садка, а ми йдемо дивитися печерне місто. Через війну вийшло непогано, що залишилися т.к. при вході в Чуфут-Кале нам знову пропонують екскурсію (і знову вона виявляється дуже цікавою) а діти її не витримали б.

Дорогою ми втрачаємо Таню з Пітером, які залишилися слухати місцевого печерного флейтиста. Коли ми вийшли з міста, збираємося зателефонувати Саші (я спеціально для цього взяла і включила мобілку). І тут з'ясовується що номер, надісланий Кирилом мені ще до Києва не дійсний… Втім, сподіваємося, що загубитися ніде – йдемо без Тані з Пітером у табір. Прийшли. Сашко зібрався тікати за ними і на виході з табору зустрічає їх. Все у зборі. Вечеряємо (діти другого разу – перший вечеряли без нас).

2 травня

Вранці встаємо, снідаємо і рухаємося до наступного печерного міста Тепе-Кермен. На нього радіально збігали без рюкзаків, кинувши з рюкзаками Сашу.

Цього разу діти, що ще не втомилися, із задоволенням туди ломляться. Старшим уже цікаво полазити. Темці начебто й полазити цікаво, але його більше цікавлять ящірки. А вони чомусь лазять по стрімких стінах урвища, і зла мама не дозволяє їх ловити. Тому діти повертається дещо засмучений.

Спускаємося до зупинки. Дориваємося до дрібного магазинчика. Усі купують смаколики незважаючи на мізерність асортименту. Під'їжджаємо кілька кілометрів маршруткою. Виходимо. Бажаючі вирушають у грот у горі. Я, Наташа та Темка залишаємося внизу. Темку залишаю свідомо т.к. він уже майже не йде, а нам належить підйом. Сидимо, спостерігаємо стрибаючих зі скелі на мотузці та парашутистів. Темка зайнятий равликами.

Народ спустився з грота. Переходимо дорогу (а там та-яка річка і собака в ній купається… І чого ми їх там не чекали?!?) І йдемо вгору по ущелині. Піднімаємося вище аж на плато «із зони лісників» але вони компостують мізки Сашка і там весь вечір і весь ранок. Темку для подальшого поступу доводиться стимулювати гноміками. З ниттям і періодичним спихання рюкзака Саші повзе все-таки. Сашину ідею постояти у гроті народ приймає не те що без ентузіазму, а різко негативно. Тому піднімаємось на плато і стаємо на чудовій галявині з чудовим панорамним видом зі скелі. Присісти відпочити Темка не дає – терміново йдемо на пошуки скарбу. Після знаходження скарбу Темка заспокоюється, діти знаходять один одного, і ми займаємось табором.

3 травня

З ранку збираємось. Дуже неспішно, але все ж таки лісовниками, що буквально ходять по голові, висуваємося. Сутра і плато діти чухають непогано. З урахуванням вилову живності по дорозі (ну і як завжди періодичного спихання рюкзака Саші) рухається навіть Темка.

До печерного монастиря Челтер-Коба приходимо надвечір. Знову ж таки для безкоштовності вирішуємо стати над монастирем у гротах (вірніше Саша пропонує, народ, як завжди, категорично проти гротів і ми піднімаємося для стоянки трохи вище в ліс). Таня з Пітером ідуть до монастиря, а ми відкладаємо похід на завтра. Через уже прохолодний вечір у купелі, в яку всі так рвалися, так ніхто й не викупався.

Темка знову знаходить скарб. І тут якась «добра душа» показує йому, що вздовж дерев ростуть ліани. Зрозуміло, що моя мавпочка таку можливість прогаяти не може і весь вечір і весь ранок висить на ліанах, залазячи вище й періодично кричачи, що вже не може злізти і зараз відпустить руки.

4 травня

Вранці ми повертаємось через монастир вниз. Цікавого ченця (послушника?) взагалі служителя, якого нам піарив Сашко і який міг багато цікавого розповісти ні, тому обмежуємося самостійним оглядом. Вперше церковним помешканням зацікавився Артем. Намагаюся зрозумілою йому мовою донести до нього, що таке церква та правила поведінки у ній.

Далі йдемо у бік Мангупа. За перехід до села вирішуємо пообідати (щоб не обідати у селі). Незрозуміло коли, але народ встиг зголодніти. Сашко як справжній гід чесно сидить та намазує бутерброди. Інші їх поїдають. Т.к. швидкість поїдання перевершує швидкість намазування, Сашко залишається без бутербродів.

Спускаємось до магазину. Починається дощ. Ховаємо рюкзаки на зупинці, "відриваємось" хто чим любить. Дощ не припиняється. Вирішуємо під'їхати до озера під Мангупом, щоб не йти по дощу. Під'їжджаємо. Сашко домовляється про стоянку біля навіски (бо дощ так і не припинився). Але народ "рветься в бій" і ми вирішуємо йти в обхід всього Мангупа дорогою. Знову ж таки до гротів :) . Тягнемося довго, Темка відстає і нудить. Причому у мене відчуття, що без рюкзака йде ще гірше ніж с. Як завжди Сашко знаходить вільний грот, народ цієї ідеї бракує і стаємо на галявині в тумані під дощем. Вечеряємо.

Поки готується чай намет Пітерцев засинає. Сонний Темка намагається від мене добитися читання Буратіно. Але хочу чаю. Тому йому рот затикається шоколадкою, і ми з Танею та Пітером йдемо до Сашка в намет пити чай. Ведемо філософські розмови про російську мову (Пітер ще не дуже добре говорить російською). Наприклад, намагаємося пояснити йому фразу «та ні, напевно». Після довгих спроб зрозуміти Пітер цурається цієї витівки.

5 травня

Прокидаємося їжачками в тумані. Сашко пропонує йти на 5 балку т.к. там, за його словами, більше дров і можна просушити. У мене пропозиція збирати намети нехай і під дощем, що мрячить, бажання не викликає. Чекаємо поки що прокинуться інші. Інші хочуть подивитися хоча б Мангуп у тумані (все ж краще ніж його взагалі не подивитися). Але т.к. необхідно ще й збігати за водою на той же Мангуп, то залишаємо Таню з Пітером у таборі, беремо Сашка з пляшками та йдемо нагору. Нагорі Сашко вирішив спочатку навіщось відвести всіх до джерела.

З першого кола ми до нього не потрапляємо. Кидаємо людей на рештках фортеці, йдемо вдвох на пошуки. Знайшли. Поки я набираю пляшки, Сашко привів гурт. Діти, причому вже всі троє, не хочуть іти далі. Віддаємо воду та дітей Саші, а самі падаємо на хвіст якоїсь екскурсії.

Проходимо з ними один "палець" Мангупа із фортецями. Навіть трохи розтягує хмарність, і з'являються краєвиди.

Історія хлопця дуже цікава (для мене). Можливо, не завжди по темі, але цікаво. Група сідає їсти. Ми вирішуємо поки що підійти до головної стіни і чекати їх там.

Чекаємо на хвилини 40. Не чекаємо і на «печерний палець» рухаємося вже самі і в тумані. Гуляємо, фоткаємось.

По дорозі назад дзвонить Сашко дізнатися «як у нас справи». Говоримо, що нормально, спускаємося. Я виявляю бажання сама тут ще погуляти, якщо він справляється з Артемом. Виявилося троє дітей залишилися самі в таборі, Сашко знову прийшов по воду, а Таня з Пітером пішли гуляти. Поки йдемо і розмовляємо мобілкою (благо зв'язок безкоштовний) знаходимо один одного :) .

Весь народ рветься вниз, т.к. туман зовсім повернувся. А мене кудись несе. Але бачити я зі своїм топографічним кретинізмом не вселяю Саші жодної довіри. Подумавши він віддає рюкзак з водою Ігорю і веде мене на персональну екскурсію Мангупом :) . Причому мене несе не на ті два пальці, де я 100 разів вже була. А на "безпечні", де я не була, але звідки теж відкриваються гарні краєвиди. Ведемо філософські бесіди, що витікають від скелелазіння та плавно перетікають до питань життя та смерті. Спочатку списала різницю у поглядах на різницю статей. Але т.к. Подальша подорож все більше нагадувала мені юність і саму себе в ній згодом схилилася до того, що погляди змінюються з віком. Бродити починаємо неспішно, але поступово Сашко набирає темпу. Я як людина, яка ніколи не мала стосунку до екстрим-марафонів та й взагалі толком не ходить останні років 7-8 починаю відставати. Взагалі, коли ми підходимо до спуску з Мангупа «клієнт дозрів» і готовий йти в табір :)

Спускаємось, обідаємо, і залягаємо читати. Весь народ, окрім отоспавшегося за моєї відсутності Темки, завалюється спати. А ми, перечитавши всі книжки і куплену в монастирі теж, вирішуємо, що хочемо їсти. Зрозуміло, що готувати мені влом – йду шукати по наметах печиво. Печиво знаходжу, мені пропонують багато іншого. Вилазити ніхто не хоче;).

І тут Сашко, одержимий гідівською совістю, видає «А чи не хоче хтось чаю?». Зрозуміло що чаю хочуть всі (просто всім ліньки їм займатися). Сашко чесно вилазить із теплого спальника в мокре взуття. Всі ми (крім Пітера спочатку - його заманили шоколадом ;)) збираємося у величезному наметі пітерців і влаштовуємо прощальну вечерю-вечір.

6 травня

Прокидаємося ми вже їжачками не в тумані, а дощі, що мрячить. Складаємось у наметах, снідаємо у великому наметі, але погода не покращується.

Ігор подає здорову думку – зателефонувати чоловікові, який нас підвозив до Мангупа. Чоловік може приїхати тільки вниз до початку підйому. Призначаємо йому час через 2 години та збираємося.

Спуск слизький, але головне дуже брудний. Темка доходить вниз у стані справжньої свині, що вилізла з калюжі. Щоб його пустили в маршрутку, доводиться зняти куртку, вивернути її та прив'язати до штанів. Їдемо на автовокзал. Хоча ми й проїжджаємо поворот на Балаклаву, куди нам треба вирішувати їхати за квитками на автобус т.к. поїзд 8-го у нас із Сімферополя. З'їздили недаремно т.к. взяли вже в середину потрібного автобуса, а 8-го народ не міг виїхати взагалі.

Гаряче прощаємось на вокзалі і розбігаємось у різні боки.

Велике людське спасибі всім за терпіння до Темки. Т.к. йому не вистачає уваги в принципі, а особливо чоловічого, він вис на всіх. І всі до нього ну дуже терпимо ставилися, включаючи Сьому і Дьому.

Окреме спасибі Саші, що вміє здається згуртувати та безконфліктно провести будь-яку групу.