Зміст
Цей звіт про тур: Свидівець
Відгук про похід Карпатами "Свидовець і Горгани" 19-24 липня 2009
Літо. Час відпусток. І ось я теж вирішив відпочити. Але я така людина, яка любить активний відпочинок, тому довелося пошукати в Інеті чим би це зайнятися. Вибір припав на піший похід до Карпат. Чому саме туди і зараз? По-перше, я ніколи не був улітку в рідних Карпатах, по-друге, там влітку і не холодно, і особливо не спекотно, по-третє, це здоровий і активний відпочинок, і по-четверте, і це найголовніше, як казав Кирило: «Погані люди в похід не ходять».
Визначившись із датою та туром, я почав збирати спорядження. Прочитавши кілька відгуків і статей з даного відпочинку, я зрозумів, що до цього моменту потрібно поставитися якомога серйозніше. Знаючи не з чуток мінливість погоди в горах, я кілька разів все перевірив і прорахував усілякі, які тільки спали мені на думку, варіанти карпатських «сюрпризів». Все запакувавши в рюкзак, у мене не виявилося лише намету (або місця в наметі), але в цьому питанні мені допомогли організатори походу, за що їм окреме спасибі.
День 1. Зустріч та перша ночівля.
Зустрілися всі, як і було зумовлено, на вокзалі. Оглянувши свою групу та провідника одним поглядом, я одразу зрозумів – нудно не буде. Усі молоді, енергійні, блискуче в очах – люблю таких. Швидко розіпхаючи по рюкзаках продукти, ми рушили до автобусу та виїхали до точки нашого старту. Приїхали і, начепивши рюкзаки, одразу рвонули вгору, думали проскочити непоміченими. Чи не вийшло. Наздогнав і взяв із кожного по десятку за прохід територією заповідника (це я про еколога, лісника або як там його називають). Вибрали місце, стали на стоянку, всі почали ставити намети. Але так як у мене намету не було, я та ще один хлопець пішли по воду на вечерю. Прийшли, і я дізнався, що ночуватиму в наметі з двома симпатичними дівчатами. Ось за це велике спасибі провіднику Славі - придружив :-))) Приготували вечерю, познайомилися і лягли спати. Завтра буде важкий день, до того ж трохи мрячило.
День 2. Перша вершина.
Завершивши ранковий моціон, ми почали підніматися на першу нашу вершину. Сил було багато, бажання ще більше, тому йшли швидко та гарно. Але підйом був затяжний і біля самого верху в голову зрадницьки почали заповзати думки - а чи не помилився я з відпочинком. Це все відразу зникло, коли я досяг мети. Ось вона – гора Близниця, 1880 м. Перша вершина та перша перемога. Як там красиво. Безкрайнє зелено-блакитне море, яке відкривалося перед очима, просто заворожувало. Весь вигляд заспокоював душу, вселяв радість та енергію, всім єством відчувалася свобода та спокій. У такі моменти здається, що ти – вільний птах. Насолодившись видами та вітром, ми почали спускатися вниз на стоянку. Вибрали тихе та затишне місце біля річки. Відбулося перше спільне приготування вечері та перші затяжні посиденьки біля багаття.
День 3. Гори та озера.
Ідемо вгору. Навколо скатертина з ялівцю. Зустріли справжнього чабана з отарою. Добре, що майже немає сонця, інакше було б ще важче. Піднялися на хребет, навколо одні хмари і вітер, при чому настільки сильний, що у вухах стоїть божевільне виття. Відпочивши та зробивши фотографії, йдемо далі. По обидва боки від хребта відкриваються просто захоплюючі картини Карпат. Очі насолоджуються побаченим. Піднімаємось вище і робимо привал – денний перекус. Українське сало з часником (мням-мням) та хліб – всі їли із задоволенням))) А внизу видно гірське озеро. Почало затягувати небо хмарами, вирішили не ризикувати та спускатися на стоянку. Поставили намети, і відразу почався неприємний дощ. Розбіглися одразу після вечері, вночі погода погіршилась.
День 4. м. Братківська.
Все-таки, хтось із нас був щасливим, ранок був сонячним. Зробивши ранкову зарядку (чи це йога?) і зібравши речі, пішли підкорювати наступну вершину. З кожною пройденою сотнею метрів змінюється природа: спочатку ліс, потім чагарники (тут дуже стануть у нагоді штани та куртка, інакше руки і ноги можна подряпати до крові) і на самій вершині - густа трава. Мета досягнута, під ногами гора Братківська та всі 1788 метрів. На самій вершині ми майже не розмовляли, ми дивилися далеко і думали кожен про своє. Не було сили відірвати очі від тієї краси. Хотілося якнайкраще запам'ятати навколишній вигляд, щоб у майбутньому знову і знову це згадувати. Далі йшли хребтом уздовж старого Польсько-Чехословацького кордону. Спустилися трохи нижче та заночували в лісі. У цей день усі досить сильно втомилися, перехід тривав близько 7 години. Того вечора розмов майже не було, всі насолоджувалися теплим багаттям.
День 5. Чорниця.
З самого ранку вирішили поїсти досхочу чорниці. Пройшовши через ліс, вийшли на сонячну галявину з чорницею. Зняли рюкзаки та сіли її їсти. Мови у всіх моментально стали, як у чау-чау, - фіолетовими :-))) Підкріпившись ягодами, знову потопали вгору. Шлях наш проходив уздовж бетонних стовпів того самого старого кордону. По дорозі зустріли іншу групу (вірніше її частину) з Москви, було ухвалено рішення розділити з ними наш сало-часовий обід. За цей благородний жест ми були ними віддячені ввечері – почастували нас справжнім сиром овечим (бринзою). Після відпочинку на перевал Легіонів підніматися не стали, пішли донизу шукати місце для останнього спільного вечора. Знайшли чудову галявину біля води. Прийняли «ванну» в гірській річці і абияк відмивши одяг і спорядження, ми почали насолоджуватися теплим вечором біля вогню. Повечеряли і до нас у гості прийшли москвичі із гітарою. Посидіти затяглися до ранку. ))
День 6. На жаль, усі має свій кінець
Ох, як не хотілося прощатися… Свідомість того, що втратив щось близьке та дороге – прийшло лише у поїзді. Я знову переконався, що найголовніша перевага походу – це люди. Це та душевність та щирість, яка виникає між учасниками за час їхнього спільного проживання та подолання труднощів. Хочеться тільки одного - подякувати хлопцям та дівчатам за гарний відпочинок. Сподіваюся, це був не останній наш спільний похід.
P. S. Окреме «Дякую» нашому провіднику Славі. З ним було дуже цікаво і дуже весело.
Ігор Грицюк, Київ 2009