Минулої неділі (10 травня), піднімаючись від Червоних печер на Довгоруківську яйлу, наша група потрапила під дощ. Дощів у травні було вже чимало, тому ніхто особливо не здивувався і не злякався. Зупинилися, натягли дощовики та й пішли далі. Але хмарка виявилася з сюрпризом і незабаром ми почули гуркіт грому.
Ситуація, в принципі, штатна – гроза, відкритий схил, за ним ще відкрите плато. Все зрозуміло, треба ховатися. Однак навіть у такій очевидній ситуації, навіть у такої обережної людини, як я, рішення зупинитися "пройшло" зі скрипом. Адже під дощем йти набагато тепліше, ніж стояти.
І все ж таки, після секундного коливання, було прийнято рішення ховатися. Ми спустилися в улоговину, затесалися серед невисоких яблучок і кущів і накрилися тентом. Через пару хвилин в ту ж улоговинку "скатилася" група спелеологів, що виникла невідомо звідки. Так ми ми простояли хвилин 20, дочекалися доки грозу віднесе на пару кілометрів і пішли далі. Дорогою знайшли маленького мокрого зайчика, який нерухомо сидів серед квітів і не рушив з місця навіть коли ми стали фотографувати його крупним планом.
Ось і вся історія. Нічого цікавого. Але мене не лишала думка, що все не так просто. Надто вже тонка грань відокремлює цю спокійну розповідь від історії іншої, потенційно трагічної. Було б все також добре якби я не злякався і не зупинив групу? Чи зробив би інший інструктор так само? А може зупинитись треба було ще раніше? Чи можна було ховатися всім разом, чи слід було розосередитись? (Знову-таки одна справа теорія, і зовсім інше наказати промоклим людям, що замерзають, розійтися по схилу і сидіти навпочіпки в очікуванні нових вказівок).
Ці думки спонукали мене на більш глибоке вивчення питання, результатом якого стало написання чергової статті про безпеку в поході: Захист від блискавки в горах
P.S. Згідно з повідомленням прес-служби МНС, 10 травня близько 16:00 від удару блискавки загинуло двоє кримчан. Це сталося з інтервалом у 15 хвилин у різних куточках Джанкойського району Криму.