Цей звіт про тур: Вище водоспадів
Відгук про похід Карпатами у серпні 2008. Вітаю тих, хто читає цей відгук :). Вирішив написати його одразу як приїхав, поки ще в голові свіжі враження від пережитого. Ну, що я можу сказати... все було просто супер! Я якраз поїхав у такий час, коли всі новини сурмили на сполох, що типу ось там дощі, зсуви і тому подібна фігня, взагалі відразу ж після того як в Івано-Франківську сталося лихо. Зі мною ще збирався поїхати мій приятель, але почувши все, що передавали за новинами, відмовився, а я подумав: «Ех, була-небула», і поїхав...
Наш гурт.
Загалом приїхавши до Франківська, і побачивши, що там все промокло після нещодавнього дощу, я засмутився (подумав, що доведеться в горах місити бруд). Трохи повтикавши на вокзалі, я зустрівся з рештою учасників походу. Ми познайомились. Трохи поспілкувавшись з ними я зрозумів, що всі вони чудові хлопці. Загалом спілкування пішло без усяких заминок і сором, що у походах буває, особливо між незнайомими людьми. За деякий час підійшов Слава (наш провідник). Розділив між нами їжу, і ми висунулися. Наша група складалася з 8 осіб – 5 хлопців та 3 дівчата. Звичайно ж, ми як справжні джентльмени не дозволили дамам нести більше ~10 кг на рюкзак і розпихали основний тягар між собою, що досить відчувалося. Десь на третій день я вже звик до тяжкості, але спочатку було досить тяжко.
Початок походу.
Мої побоювання з приводу поганої погоди і всякого там перемішування бруду ботами розвіялися як тільки ми виїхали з Івано-Франківська і поїхали в напрямку якогось села (назву забув). Звідси і починається наш похід.
Першого дня ми пройшли небагато, купувалися в річці. Водічка я скажу вам була просто супер!
Десь о 8-й годині зупинилися, розбили табір, наготували їсти і розвалилися біля багаття розмовляти. А поговорити було про що, кожен із нашої групи виявився особистістю дуже цікавою. Та й Слава не давав нам нудьгувати, якщо раптом теми закінчувалися. Це звичайно й не дивно, що провідник із його досвідом може завести будь-яку компанію. Загалом весь похід нам нудьгувати не доводилося. З нами ще була жінка з Нової Зеландії, російською вона не говорила, але наша команда складалася з людей, які непогано розуміли англійську, так що вона теж брала участь у наших бесідах. В основному з нею звичайно спілкувався Слава, так як він найкраще знав англійську мову.
Це треба пережити.
Другий і третій день були переважно підйоми, які для людини непідготовленого з 20кг вантажу за спиною були особливо гарні. Але й це ми пережили... Зате який кайф відчуваєш, коли після довгого підйому знімаєш важкий рюкзак і поринаєш у кришталево прозорі та чисті води гірської річки... Це словами складно описати – це треба пережити!
А яка там природа – просто казка. Я іноді думав, що все мені сниться – настільки все було яскраво. А найчистіше повітря та види з вершин гір на які ми піднімалися – просто клас!
Четвертий і п'ятий день були переважно спуски. Був, звичайно, тяжкий підйом на м. Сівуля, але воно того вартувало... З неї відкривається такий вид на все довкола, що аж дух захоплює. А чого тільки коштує спуск - тонкими стежками, коли справа обрив, а ліворуч альпійська сосна, яка тебе в цей обрив так і норовить підштовхнути, адреналін виробляється на ура.
Як дикий кабан заржав.
Було купа курйозів, наприклад, коли вночі (години о 2-3) до мене в намет хтось почав ломитися і заспівати (це було на 4-й день і ми стали табором на полонині біля м. Сивуля), я прокинувся і лежу слухаю, намагаюсь не дихати, поруч зі мною, теж лежить і не дихає, видно, злякалася). Я подумав, що дикий кабан. Думаю, ну його... Буду лежати тихо, може, не чіпатиме, потикається носом у намет і піде. Лежу, слухаю далі. Потім чую, цей хтось заржав, тут-то я розслабився ... Виявилося коням, що паслися неподалік стало цікаво, хто ж це зайняв їхню територію і вони прийшли на розбірки з наметом :)
На шостий день уже була халява. Рюкзаки полегшали, і ми добре поснідавши і прийнявши ванну в місцевій річці висунулися в поселення Гути. А звідти до Івано-Франківська автобусом.
Що мене вразило.
Вражень після походу просто море, енергією зарядився щонайменше на рік. Що мене вразило, то це чистота місцевої природи, я думав, що в Україні вже немає місць де можна воду пити з річок, а чого тільки варта вода з джерела на висоті 1.4 км...
Загалом, це потрібно пережити самому, не пошкодувати свого часу. Тому що тільки в таких місцях розумієш, що таке ЖИТТЯ і заради чого варто ЖИТИ, а не існувати.
Всім удачі! А зі Славою ми ще побачимось і не раз у наступних походах.