Гіпоксія
Залежно від впливу кліматогеографічних факторів на людину, існуюча класифікація умовно поділяє гірські рівні на:
—низинне гірське масив — до 1000 м. Тут людина не відчуває (порівняно з місцевістю, розташованою на рівні моря) негативного впливу нестачі кисню навіть під час інтенсивної роботи;
—серед гір — у межах від 1000 до 3000 м. Тут в умовах спокою та помірної діяльності в організмі здорової людини не настає жодних суттєвих змін, оскільки організм легко компенсує нестачу кисню;
—високогор’я—понад 3000 м. Для цих висот характерно, що вже у стані спокою в організмі здорової людини виявляється комплекс змін, спричинених кисневою недостатністю. Якщо на середніх висотах на організм людини впливає весь комплекс кліматогеографічних факторів, то у високогір’ї вирішальне значення має брак кисню в тканинах організму — так звана гіпоксія.
Високогір’я, своєю чергою, може бути також умовно поділене (рис. 1) на такі зони (за Е. Гіппенрейтером):
а) Зона повної акліматизації — до 5200—5300 м. У цій зоні завдяки мобілізації всіх пристосувальних реакцій організм успішно справляється з кисневою недостатністю та проявом інших негативних факторів впливу висоти. Тому тут ще можна розташовувати тривалі пости, станції тощо; тобто жити й працювати постійно.
б) Зона неповного акліматизування — до 6000 м. Тут, попри впровадження всіх компенсаторно-пристосувальних реакцій, організм людини вже не може повною мірою протидіяти впливу висоти. При тривалому (впродовж кількох місяців) перебуванні в цій зоні розвивається втома, людина слабне, втрачає у вазі, спостерігається атрофія м’язових тканин, різко знижується активність, розвивається так звана висотна детеріалізація — прогресуюче погіршення загального стану людини при тривалому перебуванні на великих висотах.
в) Зона адаптації — до 7000 м. Пристосування організму до висоти тут має непролонгований, тимчасовий характер. Уже при відносно короткому (близько двох-трьох тижнів) перебуванні на таких висотах настає виснаження адаптаційних реакцій. У зв’язку з цим в організмі проявляються чіткі ознаки гіпоксії.
г) Зона часткової адаптації — до 8000 м. Під час перебування в цій зоні протягом 6–7 днів організм не може забезпечити необхідною кількістю кисню навіть найважливіші органи та системи. Тому їхня діяльність частково порушується. Так, понижена працездатність систем і органів, відповідальних за відновлення енергетичних витрат, не забезпечує відновлення сил, і діяльність людини значною мірою відбувається за рахунок резервів. На таких висотах відбувається сильне зневоднення організму, що також погіршує його загальний стан.
д) Межа (летальна) зона — понад 8000 м. Поступово втрачаючи стійкість до дії висоти, людина може перебувати на цих висотах за рахунок внутрішніх резервів лише вкрай обмежений час, близько 2—3 днів.
Наведені значення висотних меж зон мають, звісно, середні показники. Індивідуальна переносимість, а також низка факторів, викладених нижче, можуть змінювати ці величини для кожного альпініста на 500—1000 м.
Пристосування організму до висоти залежить від віку, статі, фізичного та психічного стану, ступеня тренованості, ступеня й тривалості кисневого голодування, інтенсивності м'язових зусиль, наявності досвіду перебування у горах. Велику роль відіграє також індивідуальна стійкість організму до кисневого голодування. Попередні захворювання, незбалансоване харчування, недостатній відпочинок, відсутність акліматизації значно знижують стійкість організму до гірської хвороби — особливого стану організму, який наступає при вдиханні розрідженого повітря. Велике значення має швидкість набору висоти. Перерахованими умовами пояснюється те, що одні люди відчувають певні ознаки захворювання гірською хворобою вже на відносно невеликих висотах — 2100—2400 м, інші бувають стійкі до них до 4200—4500 м, але при підйомі на висоти 5800—6000 м ознаки гірської хвороби, що проявляються у різній мірі, виявляються майже в усіх людей.
На розвиток гірської хвороби впливають також деякі кліматогеографічні фактори: посилена сонячна радіація, низька вологість повітря, тривалі низькі температури та їх різкий перепад між ніччю і днем, сильні вітри, ступінь електризації атмосфери. Оскільки ці фактори, у свою чергу, залежать від широти місцевості, віддаленості від водних просторів та подібних причин, то одна й та сама висота в різних гірських районах країни впливає на одну й ту ж людину по-різному. Наприклад, на Кавказі ознаки захворювання гірською хворобою можуть проявлятися вже на висотах 3000—3500 м, на Алтаї, Фанських горах і Паміро-Алає—3700—4000 м, Тянь-Шані—3800—4200 м та Памірі—4500—5000 м.