Адаптація

Під час тривалого перебування на висоті в організмі настає низка змін, суть яких зводиться до збереження нормальної життєдіяльності людини. Цей процес називається акліматизацією. Акліматизація — сума пристосувально-компенсаторних реакцій організму, внаслідок яких підтримується гарний загальний стан, зберігається стабільність ваги, нормальна працездатність і нормальне перебігання психологічних процесів. Розрізняють повну та неповну, або часткову, акліматизацію.

Зважаючи на відносно невеликий термін перебування в горах для гірських туристів та альпіністів характерні часткова акліматизація й адаптація — короткочасне (на відміну від остаточного чи тривалого) пристосування організму до нових кліматичних умов.

Під час адаптації організму до нестачі кисню відбуваються наступні зміни:

—оскільки кора головного мозку надзвичайно чутлива до кисневої недостатності, в умовах високогір’я організм насамперед прагне утримати належне постачання киснем центральної нервової системи за рахунок зменшення постачання кисню іншим, менш важливим органам;

—значною мірою чутлива до нестачі кисню та дихальна система. Органи дихання реагують на нестачу кисню спочатку більш глибоким диханням (збільшення його об’єму):

Таблиця 2

а потім вже й прискоренням дихання:

Таблиця 3

Внаслідок певних реакцій, зумовлених кисневою недостатністю, у крові збільшується не лише кількість еритроцитів (червоних кров’яних тілець, що містять гемоглобін), а й кількість самого гемоглобіну (рис. 4). Усе це спричиняє збільшення кисневої ємності крові, тобто зростає здатність крові переносити кисень до тканин і таким чином забезпечувати тканини необхідною його кількістю. Варто зазначити, що збільшення кількості еритроцитів та процентного вмісту гемоглобіну буває виразнішим, якщо підйом супроводжується інтенсивним м’язовим навантаженням, тобто якщо процес адаптації має активний характер. Ступінь і темп росту кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну залежать також від географічних особливостей певних гірських районів.

У горах зростає й загальна кількість циркулюючої крові. Проте навантаження на серце при цьому не збільшується, оскільки одночасно відбувається розширення капілярів, збільшується їхня кількість та протяжність.

У перші дні перебування людини в умовах високогір’я (особливо у людей з нетренованим організмом) збільшується хвилинний об'єм серця, зростає пульс. Так, у фізично слабо підготовлених альпіністів на висоті 4500 м пульс зростає в середньому на 15, а на висоті 5500 м — на 20 ударів за хвилину.

Після завершення процесу акліматизації на висотах до 5500 м усі ці показники знижуються до нормальних величин, характерних для звичайної діяльності на низьких висотах. Відновлюється й нормальна працездатність шлунково-кишкового тракту. Однак на великих висотах (понад 6000 м) пульс, дихання, робота серцево-судинної системи так і не знижуються до нормального значення, бо тут деякі органи та системи людини постійно перебувають в умовах певного напруження. Так, навіть у період сну на висотах 6500—6800 м частота пульсу становить близько 100 ударів на хвилину.

Цілком очевидно, що для кожної людини період неповної (часткової) акліматизації має різну тривалість. Значно швидше й з меншими функціональними відхиленнями вона настає у фізично здорових людей віком від 24 до 40 років. Але в будь-якому разі 14-денний термін перебування в горах в умовах активної акліматизації є достатнім для пристосування нормального організму до нових кліматичних умов.

Щоб уникнути ризику серйозного захворювання на гірську хворобу та прискорити процес акліматизації, можна рекомендувати такий комплекс заходів, які проводяться як до виїзду в гори, так і під час подорожі.

Перед тривалим гірським походом, який включає у маршрут перевали понад 5000 м, усі кандидати повинні пройти спеціальне медико-фізіологічне обстеження. Особи, які погано переносять кисневу недостатність, фізично недостатньо підготовлені, а також перенесли в період підготовки до походу запалення легень, ангіну або серйозний грип, не повинні допускатися до участі у таких походах.

Період часткової акліматизації можна скоротити, якщо учасники майбутньої подорожі заздалегідь, за кілька місяців до виходу в гори, почнуть регулярні заняття з загальної фізичної підготовки, особливо спрямовані на підвищення витривалості організму: біг на довгі дистанції, плавання, акваспорт, ковзани та лижі. Під час таких тренувань в організмі виникає тимчасовий дефіцит кисню, який тим більший, ніж інтенсивніша й триваліша нагрузка. Оскільки тут організм працює в умовах, частково подібних до кисневого дефіциту під час перебування на висоті, у людини розвивається підвищена стійкість організму до нестачі кисню при виконанні м’язової роботи. У подальшому в горах це полегшить пристосування до висоти, прискорить процес адаптації та зробить його менш болісним.

Слід знати, що у фізично непідготовлених до високогірного походу туристів життєва ємність легень на початку маршруту навіть дещо зменшується, максимальна працездатність серця (порівняно з тренованими учасниками) також стає меншою на 8—10%, а реакція збільшення гемоглобіну й еритроцитів при кисневій недостатності запізнюється.

Безпосередньо в період походу проводяться такі заходи: активна акліматизація, психотерапія та психопрофілактика, організація відповідного харчування, застосування вітамінів та адаптогенів (засобів, що підвищують працездатність організму), повний відказ від куріння та алкоголю, систематичний контроль за станом здоров’я, застосування деяких ліків.

Акліматизація для альпіністських виступів та для високогірних туристичних походів має відмінності в методах її проведення. Ця різниця зумовлена насамперед суттєвою різницею у висотах об’єктів виступу. Так, якщо для альпіністів ця висота може становити 8842 м, то для найбільш підготовлених туристичних груп вона не перевищуватиме 6000—6500 м (декілька перевалів у районі хребтів Висока Стена, Заалайського та деяких інших на Памірі). Різниця полягає й у тому, що виступ на вершини технічно складними маршрутами здійснюється протягом кількох днів, а складними траверсами — навіть тижнів (без значної втрати висоти на окремих проміжних етапах), в той час як у високогірних туристичних походах, які зазвичай мають більшу протяжність, на подолання перевалів витрачають менше часу.

Менші висоти, коротший термін перебування на цих висотах та швидший спуск зі значною втратою висоти суттєво полегшують процес акліматизації для туристів, а достатнє чергування підйомів і спусків пом’якшує, а то й взагалі припиняє розвиток гірської хвороби.

Тому альпіністи під час високогірних сходів змушені на початку експедиції виділяти до двох тижнів для тренувальних (акліматизаційних) сходів на нижчі вершини, що відрізняються від основного об’єкта сходження на висоту приблизно 1000 метрів. Для туристичних груп, маршрути яких проходять через перева́ли висотою 3000—5000 м, спеціальних акліматизаційних виходів не потрібно. Для цього, як правило, достатньо вибору такої траси маршруту, при якій протягом першого тижня — 10 днів висота проходимих групами перевалів наростала б поступово.

Оскільки найбільше нездужання, викликане загальною втомою туриста, який ще не звик до похідного життя, відчувається зазвичай у перші дні походу, то навіть при організації денки в цей час рекомендується провести заняття з техніки руху, зі спорудження сніжних хиж або печер, а також розвідувальні чи тренувальні виходи на висоту. Зазначені практичні заняття та виходи повинні проводитися у доброму темпі, що змушує організм швидше реагувати на розрідженість повітря, активніше пристосовуватися до змін кліматичних умов. Цікаві в цьому відношенні рекомендації М. Тенцинга: на висоті навіть на біваку потрібно бути фізично активним — гріти снігову воду, стежити за станом наметив, перевіряти спорядження, більше рухатися, наприклад, після встановлення наметів брати участь у будівництві сніжної кухні, допомагати розносити готову їжу по наметах.

Важливу роль у профілактиці гірської хвороби відіграє й правильна організація харчування. На висоті понад 5000 м раціон суточного харчування має становити щонайменше 5000 великих калорій. Вміст вуглеводів у раціоні слід збільшити на 5—10% порівняно зі звичайним харчуванням. На ділянках, пов’язаних із інтенсивною м'язовою діяльністю, першочергово варто споживати легкозасвоюваний вуглевод — глюкозу. Збільшене споживання вуглеводів сприяє утворенню більшої кількості вуглекислоти, якої в організмі відчувається нестача. Кількість споживаної рідини в умовах високогір’я й особливо під час інтенсивної роботи, пов'язаної з пересуванням складними ділянками маршруту, має бути не менше 4—5 л на добу. Це найрішучіший засіб боротьби з обезводненням організму. Крім того, збільшення об’єму споживаної рідини сприяє виведенню з організму через нирки недоокислених продуктів обміну.

Організм людини, яка виконує тривалу інтенсивну роботу в умовах високогір’я, потребує підвищеної (у 2—3 рази) кількості вітамінів, особливо тих, що входять до складу ферментів, які беруть участь у регулюванні окисно-відновних процесів та тісно пов'язані з обміном речовин. Це вітаміни групи В, де найважливіші B₁₂ і B₁₅, а також B₁, В₂ та B₆. Так, вітамін В₁₅, окрім сказаного, сприяє підвищенню працездатності організму на висоті, суттєво полегшуючи виконання великих і інтенсивних навантажень, підвищує ефективність використання кисню, активізує кисневий обмін у клітинах тканин, підвищує висотну стійкість. Цей вітамін посилює механізм активної адаптації до нестачі кисню, а також окиснення жирів на висоті.

Окрім них, важливу роль відіграють також вітаміни С, РР та фолієва кислота в поєднанні з гліцерофосфатом заліза та метацилом. Такий комплекс впливає на збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, тобто на збільшення кисневої ємності крові.

На прискорення процесів адаптації впливають так звані адаптогени — женшень, елеутерокок та акліматизин (суміш елеутерококу, лимонника та жовтого цукру). Е. Гіппенрейтер рекомендує наступний комплекс препаратів, що підвищують пристосовлюваність організму до гіпоксії та полегшують перебіг гірської хвороби: елеутерокок, діабазол, вітаміни А, В₁, B₂, B₆, B₁₂, С, РР, пантотенат кальцію, метіонін, глюконат кальцію, гліцерофосфат кальцію та хлорид калію. Ефективна і суміш, запропонована М. Сиротининим: 0,05 г аскорбінової кислоти, 0,5 г лимонної кислоти та 50 г глюкози на один прийом. Можна рекомендувати й сухий черносмородиновий напій (у брикетах по 20 г), що містить лимонну та глутамінову кислоти, глюкозу, хлорид і фосфорнокислий натрій.

Як довго після повернення на рівнину організм зберігає ті зміни, що відбулися в ньому в процесі акліматизації?

Після завершення гірської подорожі, залежно від висоти маршруту, зміни з боку дихальної системи, кровообігу та складу крові, набуті в процесі акліматизації, відбуваються досить швидко. Так, підвищений вміст гемоглобіну знижується до норми за 2–2,5 місяці. За той самий період знижується і підвищена здатність крові переносити кисень. Тобто акліматизація організму до висоти зберігається лише до трьох місяців.