Вплив сонця

Сонячні опіки. Тривале перебування на сонці може спричинити сонячні опіки, які можуть стати причиною болісного стану для туриста.

Сонячна радіація — потік променів видимого та невидимого спектру, що мають різну біологічну активність. Під час перебування на сонці відбувається одночасний вплив:

—прямого сонячного випромінювання;

—розсіяної (що поступила завдяки розсіюванню частини прямої сонячної радіації в атмосфері або відбиття від хмар);

—відбитої (в результаті відбиття променів від навколишніх предметів).

Кількість сонячної енергії, що припадає на ту чи іншу ділянку земної поверхні, залежить від висоти стояння сонця, яка, своєю чергою, визначається географічною широтою цієї ділянки, пори року та доби.

Якщо сонце перебуває у зеніті, то його промені проходять найкоротший шлях крізь атмосферу. При висоті стояння сонця 30° цей шлях збільшується вдвічі, а при заході сонця — у 35,4 раза більше, ніж при прямому падінні променів. Проходячи крізь атмосферу, особливо через її нижні шари, що містять у завислому стані частинки пилу, диму та водяної пари, сонячні промені певною мірою поглинаються і розсіюються. Тому, чим більший шлях цих променів крізь атмосферу, чим вона забрудненіша, тим меншу інтенсивність сонячної радіації вони мають.

Зі збільшенням висоти, товщина атмосфери, через яку проходять сонячні промені, зменшується, причому виключаються найщільніші, зволожені та запилені її нижні шари. У зв’язку зі збільшенням прозорості атмосфери інтенсивність прямої сонячної радіації зростає. Характер зміни інтенсивності показано на графіку (рис. 5).

Тут інтенсивність потоку на рівні моря прийнято за 100%. З графіка видно, що величина прямої сонячної радіації в горах значно зростає: на 1—2% зі збільшенням висоти на кожні 100 метрів.

Загальна інтенсивність потоку прямої сонячної радіації навіть за однакової висоти Сонця змінюється залежно від пори року. Так, влітку у зв’язку з підвищенням температури збільшувана вологість та запиленість настільки знижують прозорість атмосфери, що величина потоку при висоті стояння Сонця 30° на 20% менша, ніж взимку.

Проте не всі складові спектра сонячного випромінювання змінюють свою інтенсивність однаково. Особливо різко зростає інтенсивність ультрафіолетових променів — найбільш активних у фізіологічному відношенні: вона збільшується на 5—10% з підйомом на кожні 100 метрів. Інтенсивність цих променів має виражений максимум при високому положенні сонця (в полудень). Встановлено, що саме в цей період за однакових погодних умов час, необхідний для почервоніння шкіри, на висоті 2200 м у 2,5 рази, а на висоті 5000 м у 6 разів менший, ніж на висоті 500 метрів (рис. 6). Зменшення висоти стояння сонця призводить до різкого падіння цієї інтенсивності. Так, для висоти 1200 м ця залежність виражається наступною таблицею (інтенсивність ультрафіолетових променів при висоті стояння сонця 65° прийнята за 100%);

Якщо хмари верхнього ярусу послаблюють інтенсивність прямого сонячного випромінювання зазвичай лише незначно, то щільніші хмари середнього та особливо нижнього ярусів можуть знизити її до нуля.

У загальній величині що падає сонячної радіації суттєву роль відіграє розсіяна радіація. Розсіяна радіація освітлює місця, які перебувають у тіні, а при закритті сонця над якоюсь місцевістю щільними хмарами вона створює загальну денну освітленість.

Характер, інтенсивність та спектральний склад розсіяного випромінювання пов’язані з висотою сонячного стовпа, прозорістю повітря та відбивальною здатністю хмар.

Розсіяне випромінювання за ясної безхмарної погоди, спричинене переважно молекулами газів атмосфери, за своїм спектральним складом різко відрізняється як від інших видів випромінювання, так і від розсіяного при хмарній погоді; максимум енергії в його спектрі зміщений в область коротших довжин хвиль. І хоча інтенсивність розсіяного випромінювання за безхмарної погоди становить лише 8—12% від інтенсивності прямого сонячного випромінювання, надлишок у спектральному складі ультрафіолетових променів (до 40—50% всієї кількості розсіяних променів) свідчить про значну її фізіологічну активність. Надлишком променів короткохвильового спектру пояснюється і яскраво-блакитний колір неба, синява якого тим інтенсивніша, чим чистіше повітря.

У нижніх шарах повітря під час розсіювання сонячного світла від великих завислих частинок пилу, диму та водяних парів максимум інтенсивності зміщується в область довших хвиль, внаслідок чого колір неба стає білястим. Під час білястого неба або за наявності слабкого туману загальна інтенсивність розсіяної радіації зростає у 1,5—2 рази.

З появою хмар інтенсивність розсіяного випромінювання зростає ще сильніше. Вона тісно пов’язана з кількістю, формою та розташуванням хмар. Так, якщо при високому положенні сонця небо закрите хмарами на 50—60%, то інтенсивність розсіяного сонячного випромінювання досягає величин, рівних потоку прямого сонячного випромінювання. При подальшому збільшенні хмарності й особливо при її ущільненні інтенсивність знижується. При купчасто-дощових хмарах вона може бути навіть нижчою, ніж при ясному небі.

Слід враховувати, що якщо потік розсіяної радіації тим вищий, чим нижча прозорість повітря, то інтенсивність ультрафіолетових променів цього виду радіації прямо пропорційна прозорості повітря. У добовому ході зміни освітленості найбільше значення розсіяної ультрафіолетової радіації припадає на середину дня, а в річному — на зиму.

На величину загального потоку розсіяної радіації впливає й енергія променів, відбитих від земної поверхні. Так, за наявності чистого снігового покриву розсіяна радіація збільшується в 1,5—2 рази.

Інтенсивність відбитої сонячної радіації залежить від фізичних властивостей поверхні та кута падіння сонячних променів. Вологий чорнозем відбиває лише 5% променів, що на нього падають. Це пояснюється тим, що показник відбиття значно знижується зі збільшенням вологості й шорсткості ґрунту. Натомість альпійські полонини відбивають 26%, забруднені льодовики — 30%, чисті льодовики та снігові поверхні — 60–70%, а свіжовипавший сніг — 80–90% падаючих променів. Отже, під час пересування у високогір’ї засніженими льодовиками на людину впливає відбитий потік, практично рівний прямій сонячній радіації.

Відбиваюча здатність окремих променів, що входять до спектру сонячного світла, не однакова і залежить від властивостей поверхні землі. Так, вода практично не відбиває ультрафіолетових променів. Відбиття останніх від трави становить лише 2—4%. Водночас для свіжовипалого снігу максимум відбиття зміщено в область короткохвильового діапазону (ультрафіолетових променів). Варто знати, що кількість ультрафіолетових променів, відбитих від земної поверхні, тим більша, чим світліша ця поверхня. Цікаво зазначити, що відбиваюча здатність шкіри людини для ультрафіолетових променів у середньому становить 1—3%, тобто 97—99% цих променів, які падають на шкіру, поглинаються нею.

За звичайних умов людина стикається не з одним із перелічених видів радіації (прямим, розсіяним чи відбитим), а з їх сумарним впливом. На рівнині цей сумарний вплив за певних умов може понад два рази перевищити інтенсивність опромінення прямими сонячними променями. Під час подорожі ж у горах на середніх висотах інтенсивність опромінення загалом може в 3,5—4 рази, а на висоті 5000—6000 м в 5—5,5 раза перевищити звичайні рівнинні умови.

Як уже зазначалося, із підйомом на висоту особливо зростає сумарний потік ультрафіолетових променів. На великих висотах їхня інтенсивність може сягати величин, що перевищують інтенсивність ультрафіолетового випромінювання при прямому сонячному випромінюванні в умовах рівнини у 8—10 разів!

Ультрафіолетові промені впливають на незахищені ділянки тіла людини, проникаючи в шкіру на глибину від 0,05 до 0,5 мм, викликаючи при помірних дозах опромінення почервоніння, а згодом і потемніння (засмага) шкіри. У горах незахищені ділянки тіла піддаються впливу сонячної радіації протягом усього світлого часу доби. Тому, якщо заздалегідь не вжито необхідних заходів для захисту цих ділянок, легко може виникнути опік тіла.

Зовнішні перші ознаки опіків, пов’язаних із сонячною радіацією, не відповідають ступеню ураження. Цей ступінь проявляється дещо пізніше. За характером ураження опіки загалом діляться на чотири ступені. Для розглянутих сонячних опіків, при яких уражені лише верхні шари шкіри, властиві лише перші дві (найбільш легкі) ступені.

I — найлегший ступінь опіку, що характеризується почервонінням шкіри в зоні опіку, набряком, печінням, болем та незначним розвитком запалення шкіри. Запальні явища минають швидко (через 3–5 днів). В області опіку залишається пігментація, іноді спостерігається лущення шкіри.

II ступінь характеризується більш вираженою запальною реакцією: інтенсивне почервоніння шкіри та відшарування епідермісу з утворенням пухирів, наповнених прозорою або злегка каламутною рідиною. Повне відновлення всіх шарів шкіри настає через 8—12 днів.

Опіки І ступеня лікують методом дублення шкіри: обпечені ділянки змочують спиртом, розчином марганцівки. При лікуванні опіків II ступеня проводять первинну обробку місця опіку: протирання бензином або 0,5%-ним розчином нашатирного спирту, зрошення обпеченої ділянки розчинами антибіотиків. Зважаючи на можливість занесення інфекції в похідних умовах, ділянку опіку краще закрити асептичною пов’язкою. Рідка зміна пов'язки сприяє швидшому відновленню уражених клітин, оскільки при цьому не травмується шар ніжної молодої шкіри.

У період гірської або гірнолижної подорожі найбільше від впливу прямих сонячних променів страждають шия, мочки вух, обличчя та шкіра зовнішньої сторони кистей рук. Внаслідок впливу розсіяного, а під час руху снігом і відбитого проміння опікам піддаються підборіддя, нижня частина носа, губи, шкіра під колінами. Отже, практично будь-яка відкрита ділянка тіла людини схильна до опіку. У теплі весняні дні під час руху у високогір’ї, особливо в перший період, коли тіло ще не має засмаги, ні в якому разі не можна допускати тривалого (понад 30 хвилин) перебування на сонці без сорочки. Ніжні шкіряні покриви живота, попереку та бічні поверхні грудної клітки найбільш чутливі до ультрафіолетових променів. Потрібно прагнути до того, щоб у сонячну погоду, особливо в середині дня, усі ділянки тіла були захищені від впливу всіх видів сонячних променів. У подальшому – при повторних багаторазових впливах ультрафіолетового випромінювання, шкіра набуває засмаги та стає менш чутливою до цих променів.

Шкіра рук і обличчя найменш сприйнятлива до впливу ультрафіолетових променів. Але, враховуючи, що саме обличчя та руки є найбільш відкритими ділянками тіла, вони найбільше страждають від опіків сонячними променями. Тому у сонячні дні слід захищати обличчя марлевою пов’язкою. Щоб марля не потрапляла в рот під час глибокого дихання, доцільно використовувати шматок дроту (довжина 20—25 см, діаметр 3 мм) як вантаж для відтягування марлі, пропустивши його через нижню частину пов’язки та зігнувши по дузі (рис. 7}.

За відсутності маски на обличчі, найбільш вразливі ділянки можна покривати захисним кремом типу «Луч» або «Nivea», а губи — безбарвною помадою. Для захисту шиї до головного убору з боку потилиці рекомендується підшити складену вдвоє марлю. Особливо слід берегти плечі та кисті рук. Якщо при опіках на плечах постраждалий не може нести рюкзак і весь його вантаж додатково лягає на інших товаришів, то при опіках на кистях він не зможе забезпечити надійну страховку. Тому в сонячні дні носіння сорочки з довгими рукавами обов’язкове. Тильні сторони кистей рук (при пересуванні без рукавичок) необхідно покривати шаром захисного крему.

Снігова сліпота (опік очей) виникає при відносно недовгому (протягом 1-2 годин) перебуванні на снігу у сонячний день без захисних окулярів внаслідок значної інтенсивності ультрафіолетових променів у горах. Ці промені впливають на рогівку та кон’юнктиву очей, спричинюючи їх опік. Вже через кілька годин в очах з'являється печіння («пісок») і сльозотеча. Постраждалий не може дивитися на світло, навіть на запалену сірнику (світлобоязнь). Спостерігається деяке припухання слизової оболонки, надалі може настала сліпота, яка при своєчасних заходах мине без наслідків через 4-7 днів.

Для захисту очей від опіків необхідно застосовувати захисні окуляри, темні скельця яких (помаранчевого, темно-фіолетового, темно-зеленого або коричневого кольору) значною мірою поглинають ультрафіолетові промені та знижують загальну освітленість місцевості, перешкоджаючи втомлюваності очей. Корисно знати, що помаранчевий колір покращує відчуття рельєфу в умовах снігопаду або невеликого туману, створює ілюзію сонячного освітлення. Зелений колір пом’якшує контрасти між яскраво освітленими та тіньовими ділянками місцевості. Оскільки яскраве сонячне світло, що відбивається від білої сніжної поверхні, чинить через очі сильний збуджуючий вплив на нервову систему, то носіння захисних окулярів із зеленими скельцями має заспокійливий ефект.

Використання захисних окулярів з органічного скла у високогірських та гірничолижних походах не рекомендується, оскільки спектр поглинутої частини ультрафіолетових променів у такого скла значно вужчий, і частина цих променів, що мають найкоротшу довжину хвилі й найбільше фізіологічного впливу, все ж таки потрапляє до очей. Тривалий вплив навіть зменшеної кількості ультрафіолетових променів зрештою може призвести до опіку очей.

Також не рекомендується брати в похід окуляри-консерви, які щільно прилягають до обличчя. Не тільки скло, а й шкіра закритої ними ділянки обличчя сильно покривається краплями вологи, викликаючи неприємне відчуття. Значно краще застосовувати звичайні окуляри з боковинами, виконаними із широкого лейкопластру (рис. 8).

Учасники тривалих піших переходів у горах обов’язково повинні мати запасні окуляри з розрахунку одна пара на трьох осіб. За відсутності запасних окулярів можна тимчасово скористатися пов'язкою на очі із марлі або накласти на очі картонну стрічку, зробивши в ній попередньо вузькі прорізи для того, щоб бачити лише обмежений участок місцевості.

Перша допомога при сліпоті від снігу — спокій для очей (темна пов’язка), промивання очей 2% розчином борної кислоти, холодні компреси з ромашкового настою.

Удар сонцем — важкий болісний стан, що раптово виникає під час тривалих переходів унаслідок багатогодинного впливу інфрачервоних променів прямого сонячного потоку на незахищену голову. За таких умов походу найбільшому впливу променів піддається потилиця. Відтік артеріальної крові та різкий застій венозної крові в венах мозку, що при цьому відбувається, призводять до його набряку й втрати свідомості.

Симптоми цього захворювання, а також дії групи під час надання першої допомоги такі ж, як і при тепловому ударі.

Головний убір, що захищає голову від впливу сонячних променів і водночас забезпечує теплообмін з навколишнім повітрям (вентиляцію) завдяки сітці або ряду отворів, — обов’язкова приналежність учасника гірської подорожі.