Неправильне використання нагрівальних приладів.

У горах, де часто доводиться здійснювати походи безлісними зонами, туристи змушені використовувати як паливо горючі гази, керосин або бензин.Зріджені гази

Скраплені гази

Останнім часом дедалі більше застосування як нагрівальні прилади знаходять газові плити. Паливом тут слугують такі види зріджених газів:

— технічний пропан, що складається переважно з пропану та пропілену (середня калорійність 11050 ккал/кг, максимальна температура полум’я близько 2200°С);

— технічний бутан, що складається з бутану та бутлену (середня калорійність 10930 ккал/кг, максимальна температура полум’я близько 2130°С);

—суміш технічного пропану та технічного бутану.

У гірських подорожах застосовується переважно лише технічний пропан, який добре випаровується у широкому діапазоні температур (від -35 до +45°С). Технічний же бутан за від’ємних температур, характерних для високогірних походів, через зниження тиску випаровується погано.

Звісно, користування газовими нагрівальними приладами за дотримання правил ніякої небезпеки не становить. Проте зневага цими правилами може призвести до випадків тяжкого травмування.

Пожежна небезпека зріджених газів зумовлена високою температурою полум’я, виділенням значної кількості тепла, низькими межами запалювання та вибухонебезпечності.

Для горіння рідкого газу необхідна певна кількість повітря. Як за недостатньої концентрації цих газів у суміші з повітрям, так і за надмірної горіння газоповітряної суміші неможливе.

У випадку витоку газу, зі збільшенням його концентрації у газоповітряній суміші вона досягає нижньої межі запалення. Проте ця суміш навіть за найнебезпечнішої концентрації (за звичайної температури навколишнього повітря) самостійно не займається. Але достатньо її розігріти будь-яким джерелом тепла, температура якого перевищує температуру займання газу, щоб суміш спалахнула і відбулося неконтрольоване згоряння скрапленого газу (пожежа). Якщо газоповітряна суміш утворилася в обмеженому просторі, станеться вибух.

Межі запалення (вибухонебезпечності) газоповітряної суміші наведено у наступній таблиці.

Таблиця 5

Температура займання цих газів становить лише 490—580°С, тобто для спалахування достатньо найменшого джерела відкритого полум’я, електричної чи механічної іскри. Максимальний тиск при вибуху дорівнює 8,58 кгм/см² або 8580 кес/м³, а таке навантаження не витримують багато будівельних конструкцій.

Окрім прямого опіку та травм, пожежа і вибух чинять серйозний психологічний вплив на оточуючих, породжуючи паніку, яка може навіть призвести до загибелі людей внаслідок зриву на крутих схилах або падіння у тріщини на льодовику.

Для запобігання неконтрольованому займання (вибуху) газоповітряної суміші або витоку зрідженого газу необхідно:

—попередити можливість займання суміші;

—з’ясувати місце та причину витоку газу;

—зупинити витік газу;

—вивести людей з небезпечної зони;

—вжити заходів для розсіювання газу, якщо витік стався всередині намету, снігової печери або печери.

Щоб легко виявляти витік горючих газів, у них додають одорант — речовина, що надає газу специфічного неприємного запаху. Цей запах добре відчувається при концентрації газу в повітрі, рівній лише 0,5%, тобто задовго до утворення пожежонебезпечної легкозаймистої суміші. Значну витік газу можна визначити за звуком. Випаровування рідкої фази супроводжується витратою тепла, тобто зниженням температури. Це спричиняє охолодження трубопроводу чи корпусу балона, конденсацію та замерзання на них вологи з утворенням сніжної «шуби», поява якої є одним із ознак витоку газу.

Для запобігання витокам газу необхідно звести до мінімуму кількість з’єднань трубопроводів на різьбі та фланцях (за можливості замінивши їх зварними з’єднаннями), використовувати високоякісну масло-бензостійку набивку в сальникових ущільненнях і прокладки у фланцевих з’єднаннях, здійснювати регулярний контроль за щільністю всієї системи, особливо після тривалої транспортування, падіння учасника, який несе газову плиту або балони, витягування рюкзаків за допомогою мотузки на крутих скельно-льодовикових ділянках.

Горючі гази: бутан, пропан, бутилен, пропілен, етан та етілен дуже слабо розчиняються в крові і тому майже не мають токсичної (отруйної) дії. Їхній вплив на організм людини полягає передусім у тому, що, потрапляючи в повітря та змішуючись з ним, вони витісняють інші гази, зокрема й кисень, зменшуючи вміст останнього (у випадку відкритого простору) в повітрі або знижуючи його парціальний тиск (у випадку закритого простору). І в першому, і в другому випадках людина відчуватиме кисневе голодування. Так, двохвилинне вдихання повітря з 10%-ним вмістом горючих газів викликає запаморочення. При значних концентраціях газів людина може загинути від задухи.

Окрім сказаного, пропілен і бутілен мають наркотичну дію. Наприклад, при вдиханні повітря, що містить 15% пропілену, через 30 хвилин настає втрата свідомості, при 24% — через 3 хвилини, а при 35% — через 20 секунд.

Для побутових потреб застосовуються технічний пропан і бутан, а також їх суміш. Ці суміші вже мають певну токсичність, оскільки містять невелику кількість сірководню — газу, що негативно впливає на нервову систему. Якщо в повітрі буде міститися сірководню 0,2 мг на літр, то через кілька годин у людини з’являються симптоми легкого отруєння, при 0,3 мг/л через 5—10 хвилин виникає сильне подразнення очей, слизової оболонки носа та горла, а при концентрації понад 1,5 мг/л може настати швидке смертельне отруєння.

Всі ці гази важчі за повітря і при витіканні стеляться по землі. Тому забороняється залишати на ніч балони та газову кухню в наметах, сніжних хатинах, тобто в тих місцях, де сплять туристи.

При неповне спалювання газу утворюється оксид вуглецю — СО, який є сильнодіючим отруйним газом. Характер впливу оксиду вуглецю на організм людини за різних концентрацій його в повітрі показує таблиця нижче.

Таблиця 6

При отруєнні окисом вуглецю потерпілого слід якомога швидше вивести на свіже повітря, усунути все, що заважає диханню, вжити заходів для зігрівання (утеплення спального мішка, грілки, якщо потерпілий притомний— гарячий міцний чай або кава), через кожні 1—2 хвилини давати нюхати нашатирний спирт, при слабкому поверхневому диханні або його зупинці проводити штучне дихання.

Оскільки в повітрі міститься до 78% азоту, продукти згоряння скраплених газів містять і двоокис вуглецю— СО2, що має наркотичну дію і здатна викликати подразнення шкіри та слизової поверхні;

У зв'язку з вищесказаним усі розглянуті горючі гази включено до списку шкідливих для людського організму речовин.

Для запобігання виділенню надмірної кількості окису вуглецю в процесі спалювання газу слід суворо стежити за режимом тиску: не допускати відриву полум'я від насадки пальника або часткового зникнення полум'я всередину пальника. Не можна порушувати положення форсунки, зміщення осей форсунки та змішувача пальника. При зміні конструкції плити в жодному разі не можна довільно змінювати діаметр форсунки і кут її розкриття.

Одним із найнебезпечніших порушень правил безпеки є переповнення балонів скрапленим газом понад установлені норми. Річ у тім, що при збільшенні температури на одну й ту саму величину пропан розширюється в 16 разів більше, ніж вода, і в 3,2 раза більше, ніж гас (бутан відповідно — в 11 і в 2,2 раза). Розрахункові дані показують, що тиск у переповненому скрапленим газом балоні збільшується в середньому на 7 кгс/см² при нагріванні газу на °С. Так, перепад температур від +20 до +35°С призводить до збільшення тиску на 105 кгс/см², що неминуче викличе роздуття, а потім і розрив балона, матеріал якого має опір розриву всього 38—40 кгс/см² (тобто приблизно розрахований на 2,5-кратний запас порівняно з робочим тиском, що не перевищує 16 кгс/см²).

Тому балони заповнюються не повністю, а із залишенням деякого об'єму для парів скраплених газів. За наявності такої повітряної подушки (парова фаза) розширення скраплених газів (рідка фаза) не викличе небезпечних для стінок балона напружень, а призведе тільки до зменшення об'єму (стиснення) цієї подушки.

Ступінь заповнення балонів залежить від щільності скрапленого газу та різниці його температур під час заповнення і при подальшому використанні (зберіганні). Чинні правила безпеки визначають граничне заповнення балона залежно від різниці зазначених температур у межах 80—90% від його ємності. Норми заповнення балонів конкретним видом скрапленого газу дорівнюють:

Таблиця 7

У разі розриву балона, якщо не відбулося займання газоповітряної суміші, скраплений газ, потрапляючи на навколишні предмети, інтенсивно випаровується та охолоджує їх. Температура кипіння пропану становить —42°С. Тому потрапляння рідкої фази на відкриті ділянки тіла людини викликає обмороження шкірних покривів, яке за своїми наслідками схоже на опік: утворюються пухирі, пухирі лопаються, загоєння ран триває тривалий час.

Рекомендується транспортувати балон з срідженим газом у вертикальному положенні, оскільки при випадкових ударах динамічні навантаження сприймаються переважно не корпусом балона, а його башмаком, який рівномірно передає ці навантаження на корпус у всіх напрямках.

Зріджені гази можуть розчиняти певну кількість води. У рідкій фазі вміст води значно менший, ніж у паровій. Наприклад, при температурі +10°С у паровій фазі міститься води в 7,1 раза більше, ніж у рідкій фазі. При зниженні температури це співвідношення ще більше збільшується.

Під час використання газу в холодну пору доби тиск усередині балона знижується. Оскільки зниження тиску пов’язане з відбором тепла, то під час випаровування рідкого газу температура як всередині балона, так і на виході регулятора тиску може стати нижчою за температуру навколишнього повітря. У цьому випадку на ділянці перебування парової фази всередині балона (зазвичай у зоні розташування регулятора) та зі ззовнішньої сторони регулятора на ділянці випаровування рідкого газу відбувається часткова конденсація парів, які осідають на регуляторі у вигляді криги. У подальшому під час роботи регулятора тиску в таких умовах кристали льоду наростають доти, доки дросельне пристрою не закупориться і регулятор не перестане нормально функціонувати. Це призводить до тимчасового виходу установки з ладу через припинення подачі газу.

Запобіжним заходом має бути ретельне видалення всієї вологи з балон перед його заповненням рідким газом. Категорично не слід зігрівати балон, що замерз, джерелами тепла (примус, пальник, багаття тощо). Різке підвищення тиску та локальний перегрів металу можуть призвести до розриву балон.

Бензин

Туристи, як правило, запасаються бензином взустрічних водіїв, не приділяючи особливої уваги тому, що цей бензин етильований, тобто містить 0,1—0,3% тетраетилсвинцю. Сам бензин, а тим паче тетраетилсвинець належать до отрут загальнотоксичної дії та здатні спричинити важке отруєння організму.

Тетраетилсвинець (ТЭС) і бензин випаровуються вже при температурі +16—18°С. Тому основним шляхом потрапляння отрути в організм є легені. Проте, маючи здатність добре розчиняти жири, ТЭС і бензин можуть проникати в організм і через шкіру, навіть без подряпин. Під час заряджання примусів із каністри через трубочку бензин у момент всмоктування може потрапити в рот. Отруєння при частому користуванні таким способом (при багаторазовому чергуванні) однією й тією ж особою найбільш характерне для гірськолижних походів. Взимку для приготування їжі воду отримують шляхом танення снігу. Тому для отримання гарячих страв кількість витрачаного бензину порівняно з літніми умовами зростає вдвічі. У зв’язку з малою ємністю бачка для палива у примусів типу «Турист» зростає вдвічі й кількість заправок таких примусів. Відтак, зростає і можливість потрапляння бензину в організм людини.

При тривалому неправильному поводженню з бензином (навіть неетильованим) під впливом часто повторюваних малих доз може настати отруєння. Оскільки бензин належить до ядів загальнотоксичної дії, він викликає в основному порушення діяльності центральної нервової системи. При малих дозах отрути захворювання розвивається повільно. Спостерігається наростаюча різка слабкість, стомлюваність, млявість, втрата апетиту, особливо характерним є розлад сну. Часто відзначається нав’язливе відчуття стороннього тіла в роті (наприклад, волосинка), різкий свербіж шкіри.

При гострому отруєнні спостерігається психічне збудження, нестійка («п’яна») хода, нав’язливий сміх, запаморочення, іноді нудота.

Для запобігання можливого отруєння приготування їжі необхідно здійснювати не в наме́ті (в окремо викопаній у снігу ямі, в тамбурі між наметами), зберігати каністри з бензином також поза наметом (пари бензину важчі за повітря, і тому вони, концентруючись у нижньому шарі нерухомого повітря в наметі, безперешкодно проникатимуть в організм сплячого туриста). Під час заряджання примуса необхідно використовувати або воронку, або для підсмоктування бензину (при користуванні трубочкою) застосовувати невеличку гумову грушу. У жодному разі не всмоктувати бензин ротом. Слід знати, що іноді бензин проникає в легені та спричиняє безпосереднє ураження легеневої тканини. У таких випадках вже через 3—6 годин різко підвищується температура, з’являються болі в боці, кашель, які точно відтворюють симптоми крупозного запалення легенів. При своєчасно вжитих заходах (спокій, тепло, серцево-судинні засоби, промивання шлунка 2%-ним содовим розчином у кількості до 5—10 літрів) отруєння минає через 4—5 днів.

Окрім зазначеного, бензину притаманний і ряд інших небезпек, перелічених у попередньому розділі «Скраплені гази». Це пожежо- та вибухонебезпечність, вміст у продуктах згоряння окису вуглецю (СО) і двоокису вуглецю (СО₂).