Патагонія + Вогняна земля

Збір групи у столиці Аргентини. Зустрічаємося в заздалегідь забронюваному хостелі в центрі Буенос-Айреса, у районі Сан-Тельмо. Час прибуття не має значення. Якщо прилетите пізно, погуляти містом буде можливість на зворотному шляху.

Рано-вранці переліт до Ушуайї – крихітного населеного пункту, який вважається найпівденнішим містом планети. Там ми оселяємося в хостелі й вирушаємо на прогулянку містом (там буквально 3 вулиці та порт). Розглядаємо кораблі, що відпливають до Антарктиди, і тихо заздримо. Якщо буде час, то можна покататися на човні каналом Біґл.

На автобусі під’їжджаємо від Ушуая до найпівденнішого поштового відділення Землі. Звідси стартує короткий похід заповідником Вогняна Земля (Терра-дель Фуеґо). Ідемо мальовничими лісами на берегах річки Лапатайя та біля озера Рока. Якщо встигнемо, то у другій половині дня піднімемося на вершину Cerro Guanaco (972 м) і подивимось на Вогняну Землю згори. Повірте, вид відтуди приголомшливий, і заради того, щоб встигнути на гору, має сенс відмовитися від обіду в ресторані, а обмежитися перекусом на березі озера. Не пізніше 19:00 нам потрібно повернутися до пошти та виїхати назад до Ушуая.

Рано-вранці вирушаємо на прогулянку до льодовика Мартіаль, який починається неподалік від Ушуайї. Спочатку стежка до нього зовсім схожа на парк, але наприкінці можна буде відчути себе в горах.

Повертаємось у місто та обідаємо. Після обіду в нас запланована екскурсія на острів пінгвінів і відразу ж вирушаємо на екскурсію на острів пінгвінів. Плаваємо на катері через канал Бігль, проймаємося суворістю південних краєвидів. Втім, щойно на горизонті з’являться пінгвіни, вся ця суворість як рукою зникне. Вони милашки!

Більшу частину дня ми проведемо в автобусі. Виїзд близько 7 ранку, тому снідати, можливо, не встигнемо. Але нічого – у автобусах непогано годують. Одне з головних пригод дня – обшук на кордоні з Чилі (до цього ми були в Аргентині). У Чилі заборонено перевозити будь-які свіжі фрукти та овочі, мед і багато м’ясних продуктів. Весь багаж обнюхують службові собаки, після чого рюкзаки вибірково доглядають. Потім наш автобус перетинає Магелланову протоку на поромі й ми їдемо далі. Уже в другій половині дня, у містечку Пуерто-Аренас, у нас буде кілька годин, щоб розім’ятися та погуляти. Потім сідаємо в наступний автобус і вже пізно ввечері приїжджаємо до міста Пуерто-Наталес, яке притулилося біля підніжжя Анд. Ночуємо у хостелі.

Вранці, поки інструктор докуповує продукти для трекінгу, можна відвідати місцеву визначну пам’ятку – печеру Міладона (копалина гігантського лінивця). Потім ми сідаємо на автобус, який відвезе нас до входу в Національний парк Торрес-дель-Пайне. Перед тим, як випустити нас на стежку, усім зачитають правила поведінки в парку. Варто зазначити, що тут все дуже суворо – багаття заборонено, зі сліду сходжуватись не можна, без попереднього бронювання неможливо (навіть з наметом). На старті маршруту є можливість залишити на зберіганні частину речей – щось чисте та міське. Послуга платна – близько 40 доларів за великий мішок (куди скинуть зайве всі учасники походу). Перший день дуже простий – хоч нам і треба пройти немало кілометрів, але місцевість поки що абсолютно рівнинна й ідеться легко. Ідемо через ліси, поля, і ввечері далекі гори стають набагато ближчими. Ночівля у наметах у кемпінгу Шерон. У Чилі дуже пристойні кемпінги – з гарячим душем, туалетом, кафешками та обладнаними місцями під намети.

Нескладний день. Ми йдемо верхньою – північною стороною О-треку, проходимо озеро Пайне. Зупиняємося на ночівлю у мальовничому кемпінгу на березі озера Діксон, прямо в води якого спускаються льодовики.

Ідемо лісом з доволі екзотичними деревами, і вдаємо, що не збираємо численні ягоди (це ж заповідник). Досить рано прибуваємо до чергового біваку. Він розташований у лісі, неподалік від лагуни Перрос. Розбиваємо намети та йдемо в радіальний похід до льодовика Перрос (приблизно 1 година в один бік). Там чудові крижані печери, з яких стікають річки.

Ранком лягаємо спати, адже завтра буде дуже довгий день і треба буде встати до світанку.

Найскладніший день походу Патагонією. Встаємо о 4:00, швидко варимо вівсянку та вирушаємо на маршрут. Нам треба піднятися на перевал Гарднер. Його висота лише 1200 метрів, але починати будемо майже з рівня моря, і це здасться малокому. Окрім того, на підходах до перевалу зазвичай погода різко погіршується – з льодовика Грей дме ДУЖЕ сильний та холодний вітер із дощем. Він може легко зірвати плащ або збити з ніг. Спуск з перевалу теж не надто приємний – слизький, звивистий і довгий. Ночуємо в наметах у кемпінгу Gray Lodge.

Траса веде вздовж озера Грей із незначними перепадами висоти. Зате кілька разів нам доведеться переходити річки по хитких підвісних мостиках. Ну й постійно треба бути напоготові, щоб сильний вітер не скинув вас з вузької стежки.

Ночуємо у кемпінгу біля озера Пехое, де сильний вітер теж звичне явище. Для трекінгу Патагонією потрібні найміцніші та вітростійкі намети!

Найімовірніше, ми прийдемо на ночівлю доволі рано, і ввечері можна буде здійснити радіальний похід до озера Ґрей.

Ми завершили «дику» частину О-треку і завтра виходимо на більш людний відрізок маршруту – так званий W-трек.

Встаємо раніше, збираємо намети, щоб до моменту відкриття "кухні" (у цьому кемпі готувати можна лише у визначених місцях) бути вже зібраними.

Стежка веде нас від озер вгору вузькою Французькою долиною. Підходимо до Італійського кемпінгу і залишаємо там на зберіганні рюкзаки. Далі йдемо вже без вантажу. Піднімаємося доглядового майданчика з приголомшливим видом на найвищу вершину масиву Торрес-дель-пайне – гору Пайне Гранде. Це один із ключових (тобто найкрасивіших) моментів трекінгу Патагонією. Тому в цю радіальну екскурсію всім варто піти обов’язково.

На зворотному шляху збираємо речі та обідаємо в італійському кемпінгу. А потім спускаємося нижче, до озер. Проходимо мальовничий галечний пляж, де за бажанням можна скупатися (вода, звісно, холодна). Ночуємо у Frances campzone. У цьому кемпінгу намети ставлять не на землю, а на спеціальні щити. Забити в них кілочки не вийде, тому щоб вночі вас не здув вітер, було б непогано взяти з собою десяток саморізів і за допомогою їх кріпити відтяжки до щита. Крім того тут заборонено не лише багаття, а й газові пальники. А тому вечерятимемо в ресторані кемпінгу.

Довго йдемо вздовж озера і зрештою потрапляємо в кемпінг, з якого 6 днів тому ми розпочали трек навколо Торрес-дель-Пайне. Тут є недорогий магазин, можна побалувати себе смачненьким та раніше лягти спати – завтра вирушаємо зустрічати світанок до веж Торрес.

Кульмінація треку Чилійськими Андами. Встаємо задовго до світанку, снідаємо та не збираючи намети, налегке вирушаємо в радіальний похід до Веж Торрес. Вежі – це такі неймовірно красиві скелі, фотографії яких ви напевно багато разів бачили. Ідея полягає у тому, щоб зустріти світанок біля їхніх підніжжя, а для цього треба вийти з табору не пізніше 6-ої ранку.

До табору ми повернемося після 13:00. Швидко повечеряємо і підемо на автобус, який відвезе нас назад до Аргентини. Ночуємо в хостелі у містечку Ель-Калафате.

Першу половину дня ми просто висипаємося та відпочиваємо після трекінгу. А після обіду на таксі їдемо до озера Архентино. У нього “впадає” неймовірних розмірів льодовик Перито Морено. У другій половині дня лід підтає і льодовикова стіна починає руйнуватися. Від льодовика від’єднуються цілі айсберги та неймовірним шумом падають в озеро. По берегах озера прокладено численні доріжки, які дозволяють роздивитися льодовик з усіх ракурсів. Нагулявшись, повертаємося у хостел в Ель-Калафате.

Поповнюємо запаси продовольства для невеликого трекінгу в Аргентині. Автобусом переїжджаємо до Ель-Чальтена, звідки починається похід до гори Фіцрой. Вона розташована на території національного парку Лос-Гласьярес. Порядки в аргентинських нацпарках значно менш суворі, ніж у Чилі. Сьогодні нас чекає зовсім невеликий перехід – спочатку через зарості незвичайних дерев підходимо до озера Капрі, а потім піднімаємося ще далі – до кемпінгу Poincenot, де ми заночуємо в наметах посеред лісу мініатюрних берез.

Встаємо о 3:30 ранку, п’ємо чай і вже о 4:00, без сніданку, вирушаємо в радіальний похід до озер біля підніжжя Фіцроя. Наша мета – застати світанок, коли гора забарвлюється пурпуром (ще один “відкритковий” сюжет). А для цього треба встигнути піднятися на оглядовий майданчик не пізніше 5:45.

Після того як будуть зняті всі можливі ракурси Фіцроя, ми повертаємося до табору, снідаємо і декілька годин спимо. Потім збираємо намет і переїжджаємо в табір Агостині.

Знову ранок починається з радіального виходу. Ідемо на видову площадку Маестрі, помилуватися неприступними скелями Серро-Торре в оточенні льодовиків, що обриваються у води суворого озера.

Спускаємося назад до наме́тів, згортаємо табір і йдемо до Ель-Чальтена. Там сідаємо на автобус і їдемо в Ель-Калафате (місто поблизу льодовика Періто Морено). Ночівля у хостелі.

Вранці вилітаємо з Ель-Калафате в Буенос-Айрес. Там одразу заїжджаємо до нашого хостелу, щоб забрати речі зі сховища. В принципі, наш похід Патагонією завершився і можна на цьому зупинитися (повернутися додому).

Якщо у вас є ще кілька днів, то можна провести їх біля водоспадів Ігуасу. Чули про Глотку Диявола? Ці водоспади розташовані в тропіках (саме те після холодного та суворого Патагонії) на кордоні Аргентини та Бразилії.

Отже, якщо ви готові до продовження пригод, то сьогодні ввечері ми сядемо на комфортабельний нічний переїздний автобус, що прямує в тропіки. Дорогою буде близько 18 годин. Тому можна розглянути й інший варіант – авіапереліт. Він коштує приблизно 100 доларів (у 2 рази дорожче за автобус), але заощаджує чимало часу та сил.

Якщо прилетимо до Іґуасу літаком, то зможемо виїхати на водоспади зранку. Вздовж крутих берегів прокладено численні підвісні оглядові стежки. Там можна блукати годинами, спостерігаючи за неймовірною міццю водоспаду та насолоджуючись буйством барв тропічного раю. Підійти (чи підпливти) до Горловини Диявола, погратися з бризками, просто погуляти.

Однак, якщо ми їхатимемо автобусом, то прибудемо до водоспадів лише за кілька годин до закриття парку і нічого толком не побачимо. У такому разі краще закладати на водоспади на один день більше.

Беремо таксі та їдемо до Бразилії, щоб подивитися на їхню версію Ігуасу. Водоспад ніби той самий, а краєвиди зовсім інші. І краєвиди чарівні! Тож їхати треба обов’язково. Окрім самих водоспадів у тих краях можна подивитися на метеликів, тропічних птахів і крокодилів.

Якщо їхати назад до Буенос-Айреса автобусом, то вирушати треба буде вже сьогодні ввечері. А якщо ми оберемо літак, то проведемо ще одну ніч у містечку поблизу водоспаду. Живемо, як завжди, в хостелі.

То так, то енак — повертаємося до столиці Аргентини. Можна розлітатися додому або продовжити вивчення Південної Америки. Наприклад, поїхати на карнавал )