Цей звіт про тур: Полонина Боржава
Розповідь про похід «Полонина Боржава» Карпати, 28-30.06.2014.
Цей 3-денний похід пройшов досить швидко, хоча коли я повернулася до Києва, здавалося, пройшов мінімум тиждень)) І, як мені здається, краще йти на більшу кількість днів, щоб встигнути адаптуватися, втомитися, звикнути і відкрити друге дихання. Час у горах, та й просто у такій неповсякденній обстановці, минає швидко.
Сам похід виявився досить непростим для мене. І сонце, і вітер, і ніби спекотно, і в той же час здуває)) Думаю, всі готувалися до дощу під час походу, бо напередодні дощ заливав пів України. Але, як зазвичай за законом підлості, ми обгоріли)) За великим рахунком вся група підгоріла місцями)) Дощовик не став у нагоді, а крем від сонця загубився десь до рюкзака і знайшовся тільки на третій день))
Підйомів було багато, крутих та не дуже. Ще складність виходить у тому, що полонина – це відкрита територія. Вітер дме нескінченно і дуже весь час. Виходить, якщо йде дощ у дорозі - мокнутимеш всю дорогу, якщо сонце світить - будеш смажитися теж всю дорогу. Тобто дерев немає і врятую теж, виходить, немає)))
Ще на цьому маршруті немає рясних джерел води типу озера або струмка, або хоча б нормального струменя води, щоб добре освіжитися. Джерела були далеко від стоянок. Багато не схожий на воду. Тому воду треба було заощаджувати і не лити безцільно. Ось дві основні складності – відкрита місцевість та нестача води.
А в іншому – чудово!! Види – чудові, схили, ніби, оксамитові, махрові)) Вся полонина усіяна кущами чорниці. Ми навіть пройшлися навпростець схилом через кущі чорниці. Це було незвичайно і кумедно)) Хоча ягоди були далеко не скрізь (і може це на краще, інакше штани були б забруднені чорницею), ми знайшли пару схилів, де набрали кілька чашок чорниці. Дуже смачна! Це, так би мовити, пом'якшувальна приємність серед важких підйомів)) Так що приходьте сюди по чорницю. Ось на фото видно.
Ходили ввечері у радіальний похід на гору Темнатік. Дісталися аж до верху. Це мій перший радіальний вихід на гору, що я оцінили всю красу походу на подібну гору, але без рюкзака. Це набагато легше)) Здається, так можна йти нескінченно)). А з рюкзачком важким вже, звичайно, не особливо забіжиш на гірку)) Без рюкзаків дійшли на гору Стій, що теж допомогло нам насолодитися краєвидами. І на Гімбі були)) Ще десь були, але я не пам'ятаю назв))
Жаль, що до водоспаду Шипіт ми не дійшли... Не встигли. Хоч я й не люблю особливо водоспади, тому що не бачила до ладу прекрасного водоспаду, але я не впадаю у відчай і все ж хотіла на нього поглянути. Шипіт – один із найкрасивіших водоспадів Карпат, це як належне – побувати там. Але, мабуть, судилося повернутися до цього регіону ще раз і побачити водоспад.
Окрема подяка провіднику Микиті)) Цікава людина і дуже симпатичний хлопець, що теж важливо у поході))) А харчування яке нам влаштував!! Ресторане меню)) Цей похід розвіяв мої уявлення про похідну їжу. Я взагалі-то завжди думала, що в поході харчуються скромно і мізерно, і не дуже смачно. А ми їли дуже добре – і багато, і смачно, і навіть із шоколадними цукерками)) Так що всім раджу з ним ходити та радіти, коли він визначений вам у провідники)))
Одним словом, що стосується самого походу на Боржаву, то сходити можна, але я не відзначила б цей маршрут як щось особливе. Особисто мені подобається, коли дорогою трапляються озера або водоймища якісь, і ліс. А тут усюди відкрита місцевість без води. Тому для мене маршрут не є надзвичайно чудовим. Але загалом сходити можна. Досвід варто отримати на різних маршрутах та зрозуміти, що подобається, що ні, де красиво, де важко тощо.