Похід до хмар

Звіт про похід «Найвищі вершини» Карпати, 09-14.06.2013 р.

Через вікно почало пробиватися світло і тоді я зрозумів що настав новий день, той самий, довгоочікуваний день коли я побачу те про що давно мріяв. Але підвівшись з ліжка і подивившись у вікно, моя радість кудись зникла. Я побачив густий і сірий туман. за усій Україні синоптики передавали дощі. Але під'їжджаючи все ближче до Івано-Франківська трапилося диво – туман розчинився і над горизонтом здалося чисте та ясне небо. Потяг зупинився і виходячи з нього душа наповнилася радістю та щастям.

Приїхавши на пару годин раніше запланованої зустрічі мені довелося трохи почекати, розташувавшись у залі очікування станції. Але час пролетів швидко і вище до центрального входу вокзалу, де було заплановано зустріч групи, на мене вже чекав наш провідник. Як виявилося, майже все вже сиділа в кафе, обговорюючи майбутній похід. Коли група зібралася вона налічувала 11 людей. Ми прийняли рішення що краще добиратися до село Кваси маршруткою на замовлення. Поїздка обійшлася нам по 70грн.

Водій виявився веселим та привітним людиною. Він всю дорогу розповідав нам цікаві історії про місцевих жителів та їх життя. Загалом поїздка видалася цікавою і душевної якби не одне але. Стан асфальту місцевих доріг мене привело до стан шоку. Воно нагадувало місячну поверхню, проїхати якою можна хіба тільки на танку. Постійна трясучка викликала в мене почуття співчуття та болі за нашу батьківщину. Але далі про хороше.

Через три години, надивившись красивих пейзажів річок, будинків та навколишніх гір ми нарешті дісталися села Кваси. Розрахувавшись з водієм ми взялися упаковувати всі наші речі та продукти: каші, крупи, консерви та ін. Коли всі були готові, сфотографувавшись, ми вирушили в довгий, і як виявилося з перших кроків не легкий шлях.

Пройшовши перших сто метрів вгору по крутому схилу з рюкзаком близько десяти кілограмів, хоча в деяких хлопців він був і більше п'ятнадцяти, до мене підкралася думка, що я не витримаю такого, хоч і знаходжусь у непоганій фізичній формі. Але стиснувши всю волю в кулак, організм швидко прийшов у робочий стан. Вибравши правильний темп ходьби та дихання справа пішло трохи легше, піднімаючи все вище і вище до хмар. А позаду почав відкриватися невимовний краєвид. Траса та село залишилися далеко позаду, і все довкола стало видно, як на долоні.

Крутий підйом змінився майже горизонтальною дорогою, і ми йшли, насолоджуючись навколишніми краєвидами. Стежка звивалася змією і змінювала свій напрямок у трьох площинах то вгору, то вниз, то вліво, то вправо. Чим більше ми йшли, тим далі залишалася позаду цивілізація та поступово нас огорнув густий, первісний, дрімучий ліс. Над нами нависла невимовна тиша і тільки радісний спів птахів супроводжував до самої стоянки біля струмка. Розташувавшись, поставивши намети, ми почали збирати дрова для приготування вечері на багатті. Ближче до вечора стало сильно холодати. Поївши і попивши чаю з гарним настроєм ми всі вирушили, після важкого дня, на нашу перший ночівлю, на висоті 1200м над рівнем моря.

Прокинувшись, всі очікували відчути жахливі болі в ногах і плечах, але відчули небувалу легкість та свіжість, та повний заряд батарей для продовження колії. Підкріпившись, ми почали не поспішаючи збиратися продовжувати нашу подорож. Все, що було до цього моменту, здалося легкою прогулянкою. Почали виявляти себе всі тонкощі та нюанси професійного альпінізму. Чим вище ми піднімалися, тим суворішими ставали природні та погодні умови. М'яка глина та трава під ногами перетворилася на тверді та нестійкі каміння, а прекрасний ліс – на непрохідні зарості, які всіма силами чіплялися за одяг, намагаючись затримати і не пустити нас далі.

Теплий вітерець змінився злим і холодним вітром і поки ти йдеш тобі все одно, але як тільки зупинився на привал – пробирає на крізь. Якщо в цей момент тобі довелося пропотіти, то все може обернутися як мінімум застудою. Навколо повно небезпек. Потрібно уважно дивитися під ноги. Один неправильний крок і можна легко вивернути собі ногу. Але ти в горах, далеко від цивілізації і викликати таксі, яке тебе відвезе до лікарні вийде і тобі доведеться тупотіти в такому стані назад, підставляючи всю групу. Тому що це люди, а люди тебе у біді не покинуть. Збираючись у похід такого рівня необхідно підходити до такої справи з усією відповідальністю. Без міцної, водонепроникного намету, одягу та взуття тут не обійтися. Також необхідно мати змінне взуття, білизна та теплий спальник. Пройтися без нічого не вийде.

Але все ж таки не дивлячись на труднощі перша вершина нам підкорилася – це гора Петрос(2020м) з якої відкрився неповторний вид на всі Карпати, а особливо добре було видно м.Говерла. Далі за нас чекав дуже крутий спуск і ночівля біля підніжжя гори з незабутнім дощем, ураганним вітром і канонадою блискавок грому. Але все обійшлося і краще попереду підйом на Говерлу.

Говерла виявилася не такою складною для підкорення, але все ж таки довелося трохи попітніти. Після нічного дощу всі дороги були залиті водою і в цей момент, якраз не вистачало водонепроникного взуття. У час шляху часто змінюється температура – з одного боку гори – тихо, сонячно та жарко, а з іншого вітряно і холодно. Тому доводиться то одягатися, то роздягатися. Але ціль виправдовує кошти. Вигляд який відкрився з вершини буде довго зігрівати мені душу.

А далі на нас чекав затяжний спуск, прогулянка красивим лісом вздовж річки, вечеря у приємній та веселій компанії та довгоочікуваний відпочинок.

Ранок зустрів нас дощем. Довелося трохи почекати перш ніж вирушить у шлях але маючи заряд бадьорості ми швидко надолужили втрачене. Цього дня нам довелося побачити гірське озеро «Несамовите» і навіть скупатися в ньому, перевіривши легенду про те, що потурбувавши його можна спричинити дощ. І справді можна. Спустившись на нічліг до озера Бребенескул на висоті 1800м і ледве встигнувши повечеряти почався дощ, разом із сильним вітром. На щастя не таким сильним як у Петроса дуже холодний.

Весь наступний день нам довелося йти в тумані доти, доки ми не спустилися вниз. І потрапивши з холодного осіннього періоду в теплий весняний, по дорозі зустрілося незліченну кількість різних кольорів. Ми побували в окопах польсько-словацької кордону 1923 року, побачили стару обсерваторію, вухатий камінь, що нагадує стародавні руїни, та багато іншого цікавого та красивого.

Пройшовши довгий шлях, найдовший за весь період, ми спустилися до села Дземброня, яке буквально купалося в променях літнього сонця де й заночували в востаннє біля річки. А вранці до нас приїхав наш старий товариш водій та забрав нас у Івано-Франківськ.

Вод так і закінчилася наша подорож, а можливо, воно тільки починається. Адже краще за гір можуть бути тільки гори. Усього, звичайно ж, не розповісти, не описати. Це тільки треба побачити та запам'ятати на всю життя. Загалом, приїжджайте самі і переконайтесь, не пошкодуєте.

Передаю всій групі привіт, дякую за компанію і бажаю всім всього самого найкращого.